Формула припинення війни? Чотири складові нашої перемоги

Час дорослого розуміння, як нам вижити, зберегти країну, незалежність і перемогти ворога

Прочитав у знайомого в стрічці ФБ запитання: якою може бути формула припинення війни? Припинення не буде.

Ця війна триває з 1991 року. Спочатку інформаційна і світоглядна, якої більшість із нас не помічали. Потім, із 2014 року, окупаційна і гібридна, під час якої ми не вірили, що росіян можна перемогти. А з 2022 року повномасштабна. Тож настав час нарешті зрозуміти — або вони нас, або ми їх.

Ворог не збирається закінчувати війну, поки повністю нас не знищить. На «припинення» він погодиться лише за умов нашої капітуляції або для накопичення сил і засобів, щоб підготувати подальше вторгнення на наші землі до повної ліквідації української незалежності.

Цю війну нам можна тільки або програти, або перемогти в ній.

А яка формула перемоги?

Ось чотири основні її складові.

1. Тотальні зміни в соціально-політичному устрої країни.

Скорочення державного апарату до оптимального мінімуму. Залишити чотири департаменти державного управління (оборони, управління національними економічними активами, захисту прав і свобод і міжнародних відносин), де працюють тисячі менеджерів, замість мільйонного класу держуправлінців. Дедалі більший, корупційний і недієздатний апарат управління країною потрібно негайно ліквідувати.

Ворог не збирається закінчувати війну, поки повністю нас не знищить

2. Кардинальна реформа армії. Замість небоєздатного особового складу передпенсіонерів радянської школи (від полковників до генералів), де на одного бійця на передовій — п’ять військових бюрократів в тилу, нам потрібна сучасна, технологічно оснащена і боєздатна армія з мережецентричними принципами управління. Армія з дистанційними засобами знищення ворога до десятків кілометрів від лінії оборони, де солдати захищені капітальними фортифікаційними спорудами. З мільйонами дронів і ракет, мінометів і снарядів українського виробництва. З тисячами БПЛА і ракет. З можливістю знищення інфраструктури ворога на сотні й тисячі кілометрів у ворожому тилу.

З командирами, які мислять нестандартно і розуміють, що треба, аби перемогти у сучасній війні. Командири повинні проходити постійні тести на їхню інтелектуальну й фізичну спроможність до служби і адекватності своїх посад. В армії кар'єра офіцерів повинна визначатися успіхами в знищенні ворога і в бойовій роботі, їхнім бойовим досвідом, а не кількістю років тилового перебування в армії і формальними дипломами «академій».

3. Економіка на принципах підприємницьких свобод, конкуренції й відсутності монополій. На невтручанні держапарату в підприємницьку діяльність. Нам зараз потрібна мобілізована економіка, яка завалена держзамовленнями від департаменту оборони на виготовлення зброї для ЗСУ і оснащення для армії. Економіка, завдяки якій в країні будують заводи з виробництва дронів, патронів, ракет, бронетехніки й артилерійських систем. Економіка з логічними і легкими в адмініструванні (краще трансакційними — такими, які сплачують автоматично в банківській системі) податками. Податками, які наповнюють держбюджет, в якому 90% коштів ідуть на оборону, а 10% на критичні потреби забезпечення життя в тилу. З Нацбанком, який безвідсотково кредитує виробників зброї. Усе це має тривати, поки ми цієї війни не виграємо. Час жити за принципом — усе для фронту, усе для перемоги.

4. Передача місцевим громадам повноважень щодо визначення своєї податкової політики й самостійного збору місцевих податків з фіксованим відсотком відшкодування у центральний бюджет. Місцеве самоврядування з повноваженнями обирати своє керівництво, правоохоронців, суддів, прокурорів та інші інституції влади, незалежні один від одного. Громади з можливістю створювати свої підрозділи тероборони і ППО, які стануть резервом для ЗСУ.

І звісно, українські громадяни мають отримати право володіння будь-якою зброєю і право озброєного самозахисту.

Мільйони звільнених чиновників і депутатів з колишнього держуправління підлягають мобілізації в армію або мобілізуються на роботи із забезпечення оборонних заходів для країни. Ідуть працювати в приватний економічний сектор. Їм, на відміну від інших громадян, повинно бути заборонено до кінця війни виїжджати за кордон, як і тим, кого залишать в держапараті.

Усе це приведе до різкого підвищення боєздатності й конкурентоспроможності країни та розгрому армії окупантів, неможливості окупувати таку країну, звільнення територій і поразки країни-агресора, а значить — закінчення війни. Іншого шляху я не бачу.

Як тільки ЗСУ вийдуть на кордони 1991 року, Україна повинна збудувати на цих кордонах капітальні лінії фортифікацій для оборони країни. Повітряний простір треба буде перекрити сучасними системами ППО. У кожного міста і у кожного стратегічного об'єкта.

Так, шлях цей непростий, він потребує часу й повної мобілізації влади, економіки й суспільства. Але інші варіанти — надії на НАТО, на втручання у війну союзників, різні варіанти угод про «мир» — рожеві ілюзії українців, які й досі не подорослішали. Час дорослого розуміння, як нам вижити, зберегти країну, незалежність і перемогти ворога.

Сергій ГАЙДАЙ,  політтехнолог, директор зі стратегічного планування агенції Гайдай.Ком