Песах по-українськи: вийти з Єгипту або піти від Росії — ще не все

Як фараон ішов на будь-які самовбивчі кроки, не бажаючи відпускати євреїв з Єгипту, так Путін мертвою хваткою вчепився в Україну, пише головний редактор єврейської газети "Хадашот" Михайло Гольд.

Напередодні свята Песах він розмірковує про те, як змінилася самосвідомість українських євреїв, які побачили новий шлях до свободи.

Як фараон ішов на будь-які самовбивчі кроки, не бажаючи відпускати євреїв з Єгипту, так Путін мертвою хваткою вчепився в Україну, пише головний редактор єврейської газети "Хадашот" Михайло Гольд. Напередодні свята Песах він розмірковує про те, як змінилася самосвідомість українських євреїв, які побачили новий шлях до свободи.

Щороку під кінець 14 Нісана євреї в Єрусалимі та Нью-Йорку, Буенос-Айресі та Парижі, Торонто та Кишиневі, Києві та Одесі сідають за накритий стіл. І це не просто сімейна вечеря, а великодній седер — ритуальна трапеза (цього року випадає на 22 квітня), якою починається свято Песах.

Цього вечора читають Великодню агаду, що оповідає про Вихід євреїв з Єгипту. Колись іврит і арамейська не викликали труднощів у домочадців, але в Новий час оригінальний текст часто доповнюють перекладом мовами країн діаспори. Багато років у єврейських громадах України цією другою мовою Великодньої агади була російська. Але буквально днями в київському видавництві "Дух І Літера" в перекладі Міхаль Стамової під егідою Project Kesher вийшла перша "українська" Великодня агада під символічною назвою "За нашу свободу".

"Я не випадково запропонувала цю назву, — каже Міхаль. — Ми — українські євреї, так чи інакше відрізняємося від одноплемінників з інших країн пострадянського простору. І давно не потребуємо опіки російськомовного єврейського світу і повчань, як тлумачити історію своєї країни і свого народу. Хоча, зрозуміло, поняття Свободи в Великодній агаді вписано в ширший контекст".

Із цим складно не погодитися, адже Свято свободи — одна з назв Песаха. А ще це день народження єврейського народу, оскільки звільнення з рабства — невіддільна умова становлення нації. Приблизно той самий етап у своєму розвитку проходить зараз український народ. Чи існував він до 24 лютого 2022 року? Безумовно. Але і єврейська історія веде відлік не від подій Песаха... У житті кожної спільноти (українці не виняток) є знакова подія, що задає подальший вектор розвитку.

Формально незалежна Україна народилася 1991 року, і з кожним роком її громадяни дедалі більше віддалялися від східного сусіда. Процес цей міг тривати як завгодно довго — ідентичність не змінити за короткий термін, але... як сказано в другій Книзі Тори "Вихід": "Всевишній зробив жорстоким серце фараона", у цьому випадку — президента РФ Володимира Путіна.

Як фараон ішов на будь-які самовбивчі кроки, не бажаючи відпускати євреїв з Єгипту, так Путін мертвою хваткою вчепився в Україну. Комплекси російського лідера цілком зрозумілі — втрата України рівносильна для нього підведенню риски під розпадом Російської (Радянської) імперії, про яку ностальгує господар Кремля.

При цьому, як і фараон, президент Росії втратив почуття реальності, недооцінивши волю українців до незалежності. Не прорахував російський фараон і неминучі "страти єгипетські", що надійшли на його величезну, але загрузлу в імперському минулому країну.

Результат вторгнення і масового насильства закономірний — українці (незалежно від етнічного походження) зненавиділи все, що пов'язано з Російським світом.

"Які вони (росіяни) мені співвітчизники?!" — кип'ятився в бесіді зі мною пенсіонер із Костянтинівки Донецької області, будинок якого о третій годині ночі було зруйновано двома ракетами "Іскандер". У 2014-му він уже втік із Донецька, а у 2022-му ледь не загинув у рідній Костянтинівці. У фантазіях російських пропагандистів люди з подібним родинним бекграундом мали б зустрічати "визволителів" квітами: бабуся й дідусь розстріляні нацистами в гетто, батько — єврей, ветеран війни, орденоносець, мати — росіянка. Але сьогодні двічі біженець проклинає Росію.

Єврейка з Маріуполя, яка осіла в Ізраїлі, згадує діалог зі своєю літньою мамою. Почувши, що почалася війна, старенька запитала: "А хто напав? Німці?" "Ні, — відповіла дочка, — Росія". І у бабусі, яка пережила Голокост, вирвалося: "Вони що, з глузду з'їхали?"

Не раз і не два від респондентів проєкту Exodus-2022 ("Єврейські біженці російсько-української війни") чув я сакраментальне, мовляв, сьогодні соромлюся говорити російською мовою. Йдеться про людей, які народилися на південному сході та в центрі країни, де традиційно вища частка російськомовних і де зосереджені найбільші єврейські громади України. І саме по цих регіонах припав головний удар 24.02.2022.

"Дивно, але навіть єврейські бабусі переходять на українську — інколи це звучить кумедно — українська мова з єврейським акцентом", — зізнається голова Вінницького обласного товариства єврейської мови та культури Олександр Цодикович.

Часом навіть біженці обирають українську як мову сімейного спілкування. "Російська мова — моя рідна, але віднедавна ми перейшли в сім'ї на українську, — розповідає молода релігійна єврейка з Харкова, мама трьох дітей, яка евакуювалася в березні 2022 року в Амстердам. — Зрозуміло, що всіх вихідців із пострадянського простору в Європі сприймали як росіян, але ми не росіяни, і не хочемо, щоб нас із ними асоціювали. Раніше я ніколи не ідентифікувала себе як українку, але сьогодні ми — українські євреї, і представляємо в Європі, зокрема, й українську ідентичність. Це наш обов'язок — розповісти про Україну, про те, що відрізняє нас від людей, які вбивають зараз українців незалежно від етнічного походження". Краще не скажеш.

"Українські євреї — частина українського суспільства, носії особливої культури, яка динамічно розвивається, особливо після 2014 року і повномасштабного вторгнення, — продовжує Міхаль Стамова. — Ми не кращі й не гірші за євреїв Росії чи Білорусі, просто інші й будуємо свою громаду".

Зрозуміло, йдеться про тривалий процес, але вектор не викликає сумніву. І переклад Великодньої агади — ще один елемент формування сучасного українського єврейства. Так само як і три (!) українських переклади Тори, що з'явилися за минулий рік. Нікого ж не дивує, коли в Буенос-Айресі євреї ведуть релігійний диспут іспанською, у Будапешті — угорською, а в Марселі — французькою. Згодом так сприйматиметься й українська мова з вуст місцевих євреїв.

Усьому своя черга. Саме в Песах не варто забувати, що вийти з Єгипту — ще не означає здобути справжню свободу. Євреям знадобилося на це 40 років, і дорога, м'яко кажучи, була непростою. Немає підстав вважати, що після війни шлях України в європейську сім'ю буде всіяний трояндами. Головне, не забувати про кінцеву точку маршруту, попри всі коливання в стилі "крок уперед, два кроки назад". Це ще один урок Песаха, можливо, найважливіший для країни, яка переживає найдраматичніший момент своєї історії.

Михайло Гольд

Головний редактор газети Хадашот

Джерело: Фокус