Мобілізація в Україні: "Якщо ми поїдемо додому, необстріляні солдати матимуть багато втрат"

Під пишним весняним листям на Донеччині сховався артилерійський підрозділ.

Стріляти ракетами з 50-річної пускової установки - лише частина їхньої роботи. Багато часу вони витрачають на копання нового бункера.

Російські війська, які перебувають на відстані лише 5 км від них, переважають їх озброєнням і особовим складом і наближаються все ближче.

Очікують, що надходження американської допомоги допоможе українській армії, однак те, як український уряд вирішує потреби у поповненні її лав, викликає багато питань.

Новий законопроєкт про мобілізацію, який ухвалили у квітні, критикували зокрема за відсутність у ньому положень про обмеження строків військової служби. Пункт про демобілізацію солдатів через три роки прибрали із законопроєкту на прохання військового керівництва.

Тим часом втомлені війною військовослужбовці кажуть ВВС, що армії необхідно "переосмислити" підхід до мобілізації.

Українська влада вирішила знизити призовний вік, щоб знайти заміну військовим на передовій - але питання не лише у цифрах.

Підпис до фото, Радист Олександр вважає, що мотивувати чоловіків служити може якісне навчання

Тисячі підготовлених військовослужбовців, таких як радіотелефоніст 21-ї окремої механізованої бригади Олександр, воюють майже два роки без належного відпочинку.

"Якщо всі відправляться додому, - каже він, - то навіть якщо тут фронт не впаде, нові необстріляні солдати понесуть багато втрат".

Він перевіряє повідомлення в телефоні, сидячи в бункері, де живе разом із чотирма іншими солдатами.

Ліс зовні створює ілюзію спокою, хоча періодично повітря пронизує свист артилерійського снаряда над головою.

Минулого року прихід весни приніс відчуття оптимізму в очікуванні контрнаступу. Весняні умови полегшують переміщення людей і техніки.

Тепер же весна лише ускладнює українським військовим роботу зі створення нових оборонних споруд.

Підпис до фото, Українські військові будують окопи на Донеччині

"Мої люди за певний час вже стали фахівцями", - гордо каже командир цієї реактивної артилерійської батареї із позивним "Чиж".

Він показує на їхню мобільну РСЗВ під маскувальною сіткою.

"Вони знають кожну машину, - стверджує він. - Це як жінка, вона індивідуальність, зі своїми примхами та особливостями".

Підпис до фото, Пусковій установці, яку використовує підрозділ, понад 50 років

Ця установка 1970-х років символізує сучасний стан української армії. У багатьох відношеннях вона старомодна, в чомусь - сучасна (наприклад, військові можуть використовувати систему GPS), однак їй бракує одного ключового ресурсу: ракет.

Хоча російська армія не є зразком сучасної війни, вона просувається на багатьох ділянках східної лінії фронту. Саме тому українці копають траншеї на 30 км звідси.

Росіяни засвоїли тактичні уроки та мають перевагу в повітрі. Москва також різко збільшила виробництво зброї та мобілізує людей швидше, ніж це може зробити Україна.

Настрої у цих окопах на Донеччині відображають мантру українського уряду - "боротися стільки, скільки буде потрібно".

І тоді як солдати, з якими ми спілкувалися, могли відчувати, що не можуть говорити цілком вільно, це не стосується бойового медика Іллі, з яким ми зустрілися на головній площі Краматорська.

Він вважає, що військове керівництво нечесно повелося з тими, хто вирішив стати до лав армії.

Ілля каже, що було б ефективніше, якби новобранцям казали, що перші шість місяців будуть "надзвичайно важкими", але потім їх навчать виконувати більш конкретні ролі.

"Піхота - найважча робота в армії", - каже він.

Хоча Ілля втомився, його не надто приваблює ідея битися в окопі поруч із заціпенілим призовником. Він також вважає, що відсутність прозорості щодо реалій на полі бою ще більше відлякує чоловіків від служби.

"А якщо ця війна триватиме 10 років?"

Тим часом у Києві депутатка Інна Совсун пояснює нам, чому вона утрималася під час голосування за законопроєкт про мобілізацію. Її чоловік служить медиком на передовій.

"Я проводжу незліченну кількість ночей, хвилюючись, де він, - каже вона. - І це переживають мільйони українців".

Совсун вважає, що слід приділяти більше уваги ротації, та стверджує, що в Україні достатньо чоловіків призовного віку, щоб замінити приблизно 500 тисяч, які воюють зараз.

"Є висококваліфіковані солдати, яких не можна поміняти, а як щодо людей в окопах? - запитує вона. - Потрібен час, щоб їх навчити, але що, якщо ця війна триватиме 10 років?"

"Ми не можемо вдавати, що покладатимемося на тих самих людей, які пішли служити в перший день", - додає Совсун.

Мобілізації в Україні також перешкоджали звинувачення в корупції та зменшення кількості добровольців.

Зараз влада переслідує дві ключові цілі: відновити довіру до системи та посилити тиск на чоловіків, щоб спонукати їх воювати.

І те, й інше ускладнює те, що ситуація на полі бою не складається на користь України.