«Інавгурація» диктатора: Україна не визнає Путіна легітимним. А Захід?

З 7 травня 2024 року – для України в Росії не має ні президента, ні уряду. А як інші тепер з нею контактуватимуть на міжнародній арені?

Президентські повноваження Путіна спливають 7 травня. Україна не визнає російського диктатора демократично обраним на виборах у березні цього року й легітимним президентом РФ, а також закликає зробити те саме інші країни та міжнародні організації. Про це йдеться в заяві МЗС України, оприлюдненій у понеділок, 6 травня.

У міністерстві зазначили, що під час виборів в РФ порушила Статут ООН, Декларацію про принципи міжнародного права, Женевську Конвенцію про захист цивільного населення під час війни, Прикінцевий акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі, а також десятки резолюцій Генасамблеї ООН.

Раніше відповідні резолюції із закликами не визнавати так звані вибори в РФ, а Путіна – легітимним президентом ухвалили також Парламентська Асамблея Ради Європи (17 квітня) та Європейський парламент (20 квітня).

Що це означає?

Нехай резолюції Європарламенту та ПАРЄ й не мають обов'язкової сили, а носять рекомендаційний характер, однак з політичної точки зору сам факт їх появи – це дуже важливий крок. Наприклад, він важливий тим, що в ЄП документ підтримали вражаюча більшість депутатів: 493 голосів «за», 11 «проти» і 18 «утрималися». На думку опитаних Укрінформом експертів, не варто виключати того, що невдовзі з’являться рішення щодо «нелегітимності Путіна» – якщо не на рівні всього Євросоюзу, то з боку окремих країн-членів і не тільки. Як от у Латвії, де, наприклад, Комісія у закордонних справах Сейму ще в березні ухвалила заяву про нелегітимність виборів президента РФ. Проте, якими можуть будуть ці рішення – де-факто чи де-юре?

Між тим сьогодні, 7 травня, відбудеться «інавгурація» Путіна , після чого він повинен сформувати новий уряд, легітимність якого також опиняється під великим питанням. Адже НІХТО може призначати тільки НІКОГО.

Тож як розвиватимуться події далі, чи змінює це дипломатичну ситуацію у світі, відносини з Росією на міжнародній арені – як контактуватимуть з агресоркою?

Де-факто західні лідери й надалі визнаватимуть Путіна реальним керівником Росії

«Ці резолюції означають, що Путіна не визнають демократично обраним державним лідером. Одночасно це й оцінка так званих президентських виборів у РФ, які не мають відношення до справжніх демократичних виборів. Але це політична оцінка. Юридичних наслідків від цих резолюцій не буде», - коментує Укрінформу директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.

Де-факто, каже він, як до цих «виборів», так і після них Путіна будуть визнавати реальним керівником Росії, як визнають багато інших авторитарних лідерів, котрі не обирались на демократичних засадах.

Але тут важливо інше.

«Фактичне, майже повне обмеження офіційних контактів з Путіним з боку лідерів демократичних країн світу. Це наслідок війни Росії проти України, яка брутально порушує міжнародне право, і тих злочинів, які коїть путінський режим в Україні. Особисту причетність Путіна до цих злочинів попередньо визнав Міжнародний кримінальний суд, і це має набагато більше значення, ніж реакція на президентські псевдовибори в РФ», - підкреслив політолог.

На його думку, все це суттєво не змінює й дипломатичну ситуацію: «Відносини абсолютної більшості демократичних країн світу особисто з Путіним і так фактично заморожені. На повний розрив цих відносин західні держави не підуть. Такі кроки роблять тільки тоді, коли країни наближаються до війни. А у випадку з РФ – це ризик ядерної війни».

Володимир Фесенко нагадує, що США і країни НАТО не розривали стосунків з СРСР навіть у кризових ситуаціях.

«Так само вони будуть робити і зараз стосовно Росії», - переконує експерт.

Захід багато говоритиме, але нічого не казатиме, продовжить гратися з Путіним у кішки-мишки

«Абсолютно погоджуюся, що ніхто може призначити нікого. Але такі правила працюють лише в цивілізованому світі. Ми ж говоримо про Росію, де взагалі жодних правил не існує, де може бути все, що завгодно. Розумію, що для деяких наших партнерів відповідну даність сприймати важко, бо це не вкладається у здоровий глузд та нормальну логіку. Проте до цього варто призвичаїтися. Адже допоки функціонуватиме це псевдоутворення – воно буде саме таким. Що відбудеться крім цього? Та особливо нічого не відбудеться», - запевняє міністр закордонних справ України у 2007-2009 рр. Володимир Огризко.

Хоча кілька європейських інституцій і не визнали ці вибори, тобто сам процес, а також Путіна легітимним, але, за його словами, це зовсім не означає, що уряди країн-членів цих інституцій діятимуть відповідно.

«Вибори визнали фейковими лише на окупованих українських територіях. Все інше вважається прийнятним. Так, Путін не рукопожатий, з ним не хочуть зустрічатися, однак раз по раз ми чуємо від того ж Ентоні Блінкена (Держсекретаря США, - ред.) чи від когось іншого: «Якщо диктатор раптом захоче припинити цю війну, то вона швидко закінчиться і потім можна буде про щось говорити». Отже, вони не виключають того, що з цим бандитом вони колись знову можуть сісти за один стіл», - звертає увагу пан Огризко.

Отже, чекати якихось кардинальних змін у позиції Заходу не варто.

«Безумовно, зараз Путіна ніхто публічно не визнаватиме, якісь практичні переговори з ним вести не буде, а тим більше, коли є ордер на його арешт від МКС. Втім, коли раптом щось зміниться, то "гнучкість" наших західних партнерів переможе все, переможе будь-яку логіку, - коментує дипломат. – Тож, по суті, найближча перспектива така: все буде так, як зараз, себто невизначеним – і вашим, і нашим. Захід багато говоритиме, але нічого не казатиме, продовжить гратися з Путіним у кішки-мишки».

Але наскільки це все влаштовує самого Путіна та його оточення? Володимир Огризко вважає, що з погляду бажання російського диктатора бути серед "повелителів світу" й вирішувати питання глобального характеру – його це, безумовно, не влаштовує.

«Путіна принизили, і вже неодноразово, його вигнали з більшості міжнародних організацій, наприклад, з G8 і так далі. Але Путін уже звик до подібних перспектив, він точно не претендує на те, що його повернуть за великий стіл світової політики. Путіну все це байдуже. Він зараз активно шукає собі партнерів на Сході. Їх, правда, раз-два і нема. Або, якщо подивитися з ким зустрічається так званий міністр закордонних справ РФ Лавров, то це, нікого не хочу образити, третьорозрядні політичні й дипломатичні діячі, які, в принципі, не впливають ні на що. Колись все було зовсім по-іншому. Тож, хоч ця ситуація кремлістів не влаштовує, але тут працює логіка "не до жиру, быть бы живу", - наголосив колишній глава МЗС.

Нарешті, він не виключає, що в ЄС знайдуться такі, хто підніматиме питання про невизнання Путіна на рівні їхніх держав.

«Такий сценарій можливий. Але він точно не залежить від того, що проголосували чи не проголосували в ПАРЄ чи в Європарламенті, а залежить саме від політичної волі. Тобто, якщо той чи інший уряд якоїсь держави захоче це зробити, то він це зробить і без будь-яких резолюцій. Це перше. А друге – навіть якщо це і станеться, то з незначною кількістю країн. Говорити про якусь тенденцію не доводиться. І дуже шкода. Але таким є сьогоднішній псевдоліберальний підхід наших партнерів до агресора, їхнє небажання жорстко та швидко його покарати. Нехай це залишиться на їхній політичній совісті», - зазначив Володимир Огризко. 

Гіпотетично, окремі країни можуть не визнати Путіна, але загалом – не варто очікувати від Заходу чогось більшого

«Обидві резолюції – і Європарламенту, і ПАРЄ – не є юридично зобов'язуючими. Тож в юридичному плані для Путіна нічого не змінюється. Хто хоче, той буде з ним зустрічатися, а хто не хоче – не буде. Думаю, що протягом найближчого місяця він обов'язково здійснить декілька іноземних візитів, щоб показати своєму плебсу, що він легітимний, що хтось його приймає», - розповідає дипломат Вадим Трюхан.

І байдуже, що це будуть за візити – у Таджикистан чи якусь іншу країну, яка не має жодного значення з точки зору глобальних міжнародних відносин.

«Але тим не менше, це буде. Плюс не можна виключати, що Путіна приймуть Китай, Туреччина, Індія, ще якісь країни Глобального півдня. Але однозначно в нього немає шансів на те, щоб відвідати якусь столицю держави-члена ЄС чи НАТО. Навіть Угорщина і Словаччина при всіх, вибачте, «особливостях» їхніх нинішніх лідерів Орбана й Фіцо – не ризикнуть прийняти Путіна у себе вдома. Хоча й можуть з ним зустрічатися на якихось нейтральних майданчиках», - вважає пан Трюхан.

Згадані резолюції – це добре в політичному плані і для України, і для наших партнерів. Але це не означає, що з Путіним перестануть намагатися шукати контакт.

«Гіпотетично існує ймовірність, що окремі європейські країни, яких можна сміливо назвати «яструбами», які чітко розуміють природу путінського режиму, не визнають Путіна. Це, наприклад, можуть бути країни Балтії, Велика Британія… Загалом же, не ризикне Захід заявити, що Путін втратив легітимність. Це точно не США, Франція та Німеччина. На жаль, такі реалії. Це «реал-політік 2.0» у дії», - додав дипломат.

Путін майстерно грає на страхах, які циркулюють на Заході.

«Ключовий страх – це пряме зіткнення з ядерною Росією, яке призведе до глобальної катастрофи. Путін розуміє, що ці страхи є, майстерно цим користується, постійно грає на підвищення ставок. Не виключено, що одного разу це підвищення ставок дійде до точки, коли він таки застосує ядерну зброю, але тактичну, щоб показати серйозність своїх намірів. І тоді на Заході вже не зможуть це проігнорувати, як зараз, і почнеться глобальна війна. Не ядерна, але із залученням всього наявного у партнерів військово-промислового потенціалу, який досі перебуває у сплячці. Але поки – очікувати невизнання як такого, на жаль, точно не слід», - стверджує Вадим Трюхан.  

Варто бути реалістами: з нашим головним ворогом Європа буде рахуватися

Політичний експерт Євген Савісько розмірковує так: «Від того, що ПАРЄ та Європарламент не визнали псевдовибори президента Росії, нічого не змінилося. Путін єдина людина в РФ, яка має абсолютну владу. Саме він контролює армію, силовиків, чиновників і т.д. Ніхто інший такого не має. Навіть «всесильний» Патрушев (секретар Радбезу РФ, - ред.)».

А тому європейські лідери, переконаний експерт, будуть з ним розмовляти.

«Адже вони бояться і поважають лише силу. Так було і при Наполеоні, і при Гітлері та Сталіні. І не важливо, як називалися тоді їхні посади. Головне, що в них була реальна влада. Яскравий приклад – самопроголошений президент Білорусі Лукашенко. Його не визнали як президента, однак з ним розмовляють, коли є на те потреба. І він цим сповна користується. Тому варто бути реалістами. З нашим головним ворогом Європа буде рахуватися», - сумно констатує Євген Савісько.