“Чекаємо всіх”: у Запоріжжі родичі військовополонених нагадали про своїх близьких

У Запоріжжі пройшов автомотопробіг "Не мовчи! Полон вбиває!", у якому взяли участь понад 150 родичів, знайомих і колег військових, які вже два роки знаходяться у російському полоні.

Стартував автопробіг у центрі Запоріжжя - біля  адміністративної будівлі обласної влади. Поки учасники автопробігу збиралися, на знак підтримки водії проїжджаючих автомобілів натискали на класони.

Величезна колона зі ста байків та 40 автомобілів з прапорами України та військових частин, наліпками «FreeAzov» та плакатами відповідного змісту у супроводі патрульної поліції проїхала маршрутом: площа Героїв — площа Запорізька — залізничний вокзал Запоріжжя-1- Прибережна магістраль. Завершився захід біля пам’ятника загиблим мотоциклістам.

20 травня виповниться два роки, як понад 1900 захисників Маріуполя за наказом Головнокомандувача вийшли з “Азовсталі” у т.зв. “почесний полон”. Військовим обіцяли, що через пару місяців вони повернуться додому. Але жахи полону для оборонців Маріуполя тривають вже два роки, ворог їх майже не включає у списки для обмінів. Багато хлопців вже отримали великі терміни покарання від російських судів.

Про долю переважної більшості бранців кремля їх родичам нічого не відомо. Відсутня інформація про місце перебування хлопців, їх стан здоров’я, психологічний стан тощо.

Запоріжці регулярно проводять різноманітні акції на підтримку військовополонених. У організаторки автопробігу Олени у полоні знаходиться син Кирило, який разом з усіма виходив з “Азовсталі” 20 травня 2022 року. Жінка каже, що наразі немає жодної звістки про його стан та місцезнаходження.

- У цьому році виповнюється 2 роки, як наші хлопці знаходяться у полоні. З “Азовсталі” вийшло понад 1900 військовослужбовців, з яких понад 700 — це бійці “Азову”. Їх взагалі дуже важко повертати з полону, - зазначає Олена. Останній обмін азовців був влітку минулого року. Мета цієї акції - привернути увагу влади та суспільства до долі військовополонених. Щоб вони не забували, що є хлопці, які стримували навалу ворога, що хлопці досі знаходяться в полоні, що їх дуже важко повернути, до них там дуже жахливе ставлення: два роки катувань, два роки знущань.

Я хочу привернути увагу третіх країн, щоб вони доєдналися, брали участь у перемовинах та допомагали нашій країні повертати полонених. Бо я бачу, як це важко робити нашій країні.

Будемо і надалі проводити такі акції. Вони присвячені не тільки захисникам з Маріупольського гарнізону, а й усім військовополоненим і зниклим безвісти. Їх у нас все більше і більше. Будемо стояти і боротися за кожного. Чекаємо всіх!

Говорять учасники акції

Людмила, мама військового медика 55 артбригади “Запорізька Січ”:

"Мій син підписав контракт у 2020 році. У 2021 році з бригадою пішов в зону ООС, де й зустрів початок повномасштабної війни. Потім був Маріуполь. 19 травня 2022 року Ігор і його бригада виходили по наказу головнокомандувача з «Азовсталі», він підтверджений Міжнародним Червоним Хрестом, знаходиться в російському полоні. Спочатку були в Оленівці, а потім їх вивезли на територію РФ.

Спілкування зовсім немає, не дозволяють з ними спілкуватися. Ми дуже просимо всі організації, щоб звернули на це увагу та звільнили всіх хлопців Маріупольського гарнізону".

Марія Володимирівна Прокопчук, бабуся загиблого “азовця”:

“Мені вже немає кого чекати, внук Артем загинув під Луганськом у листопаді 2023 року. Артемка навчався в Київському університеті. Він був на канікулах, у Київ треба було їхати 28 лютого. А 24-го почалася велика війна. Внука б не призвали: йому було 18 років, студент, вчився на стаціонарі. Пішов сам, добровольцем.

Спочатку був волонтером, потім пішов в тероборону. А з тероборони перевівся в “Азов”. Тому що на той час вже загинули його знайомі і він пішов захищати Україну. Підписав контракт.

В Києві був на перепідготовці, а потім їх Третю штурмову бригаду відправили під Луганськ, там він і загинув. Йому було усього 20 років...

Хожу на усі акції, підтримую родичів військовополонених, весь наш український народ, який бореться за незалежність. Надіюсь і вірю, що Україна обов’язково переможе!

Альберт Хом’як, військовий капелан:

- В першу чергу такі акції проводяться для того, щоб привернути увагу суспільства до наших військових, які знаходяться у полоні. Це дуже велика трагедія для усіх батьків, родин, близьких. Вони захищали Україну і ми повинні боротися за їхнє звільнення. Треба не тільки привертати увагу, треба, щоб вся Україна піднялася на захист тих, хто захищав країну. Якщо не ми, то хто?

Марія Світ, журналістка, мотоциклістка:

«Ми тут зібралися з мото-братами та сестрами, бо хочемо підтримати хлопців та дівчат, які вже стільки часу знаходяться у полоні! Бо ми сподіваємося, що вони вийдуть звідти живими! Ми, як і всі інші, переживаємо за їхню долю і дуже хочемо, щоб вони якнайскоріше повернулися додому. І ця акція - щоб нагадати, що вони все ще там, що вони дуже страждають, що війна все ще триває і треба щось робити, щоб їх визволити. У нас раніше вже були подібні акції, але такий комбінований авто-мото пробіг відбувається вперше».

Олександр, прийшов на акцію з 10-річним онуком Матвієм:

«Неможливо дивитися без сліз на людське горе. Чекають з полону синів, чоловіків, братів. Тому беремо участь, бо ця підтримка небайдужих, вона дуже важлива сьогодні”.

Оксана, сестра військового:

“Чекаю брата Євгена, він військовослужбовець 23 бригади ОГП “Хортиця”, це частина 3033 Національної гвардії. Два роки в полоні. 15 грудня ми з хлопцями попрощалися, вони поїхали на ротацію, а 24 лютого, з першого дня повномасштабної війни, вони стали на захист Маріуполя. Знаємо де він знаходиться, отримали від нього два листа. Писав, що тримається, що все буде добре. Щоб ми берегли себе і чекали на його повернення.

Але, на жаль, бачимо, що обмінів зараз немає. Тому боремося за кожного з хлопців. Так само, як вони захищали нам, сьогодні ми боремось за їхню свободу. Я беру участь у подібних акціях не тільки в Запоріжжі, а й у Дніпрі, в інших містах".

Олег, мотоцикліст:

“У мене серед друзів є загиблі, у друзів сини є в полоні, воюють мої друзі. На жаль, чи на щастя, мені не вдалося піти на війну. Поки що. З перших днів чим можемо допомагаємо військовим, байкери Запоріжжя “в темі”. Зокрема, збирали гроші на дрони.

Сьогодні до акції долучилися байкери не тільки з Запоріжжя, а й з області, хто зміг доїхати. Чим більше нас — тим краще. Може, скоріше достукаємося до тих, від кого залежить доля полонених”.

Альберт Хом’як, військовий капелан:

- В першу чергу такі акції проводяться для того, щоб привернути увагу суспільства до наших військових, які знаходяться у полоні. Це дуже велика трагедія для усіх батьків, родин, близьких. Вони захищали Україну і ми повинні боротися за їхнє звільнення. Треба не тільки привертати увагу, треба, щоб вся Україна піднялася на захист тих, хто захищав країну. Якщо не ми, то хто?

Дар’я Зирянова, телеоператорка, мотоциклістка:

“Ми не можемо мовчати! Маємо говорити, кричати на всю Україну, на весь світ, щоб ніхто не забував про тье, що наші військові знаходяться в російському полоні. Вони потребують нашої підтримки. Держава повинна зробити все для їх звільнення і повернення додому. Тому ми тут”!

Фото авторки