Північний наступ — фарс Путіна. Як погано прорахована операція РФ обернулася провалом

Провал чергового російського бліцкригу був визначений наперед, вважає військовий оглядач Девід Екс у колонці для The Telegraph. Путін вкотре розраховував на те, чого немає — у підсумку, харківський наступ не приніс Росії нічого, крім рекордних жертв.

Усі очікували, що 9 травня Росія почне новий наступ в Україні. Це символічний день для війни за вибором, яка пов'язана не стільки з територією або ресурсами, скільки з уявленням російського лідера Володимира Путіна про себе як про нового імператора, який править процвітаючою Російською імперією.

Але нова імперія Путіна — це фарс, хоча й кошмарно кривавий. І його наступ на День Перемоги — теж фарс. Менш ніж за два тижні після того, як перші російські взводи перетнули північний кордон України з Росією, на північ від Харкова, російська операція застопорилася всього за кілька миль.

Ще гірше для майже 500-тисячної окупаційної армії те, що північний наступ призвів до надмірного розширення російської матеріально-технічної та бронетанкової підтримки і змусив незахищену піхоту атакувати пішки. Перед Днем Перемоги рівень втрат серед росіян був високим. Зараз він катастрофічно високий, оскільки українські механізовані бригади посилюють північний фронт.

Цілком можливо, що найкривавіший день за всю 27-місячну війну росіяни пережили, коли північний наступ досяг кульмінації. За даними Міністерства оборони України, 12 травня кількість жертв серед росіян становила рекордні 1740 осіб. Це на сотні більше, ніж росіяни мали в попередні тижні.

Ніхто за межами Кремля не знає, якими були фактичні військові цілі наступу. Але з суто військового погляду він майже напевно того не вартий був. Росіяни не тільки не змогли отримати контроль над будь-якою важливою місцевістю, а й розтратили наступальну вогневу міць, яка могла б мати більше значення в інших місцях уздовж 700-мильної лінії фронту.

Можливо, російське командування сподівалося, що їхнє 30-тисячне північне угруповання прорве оборону України і рушить у бік Харкова, розташованого за 20 миль на південь. З іншого боку, вони, можливо, хотіли, щоб українське командування подумало, що росіяни націлені на Харків — і все це для того, щоб змусити українців передислокувати всі наявні бригади зі сходу на північ.

Також можливо, що російське командування мало намір залишатися гнучким — і переходити від однієї мети до іншої, залежно від реакції України на перші атаки через кордон.

У будь-якому разі, у міру того, як північний наступ наближається до третього тижня, стає очевидним, що росіяни не змогли досягти жодної мети. Ціною кількох тисяч жертв нове північне угруповання російських військ просунулося приблизно на п'ять миль на південь. У перші дні наступу росіяни захопили ланцюжок слабозахищених невеликих населених пунктів. Але коли вони досягли околиць перших великих населених пунктів на північній осі — Липці на заході та Вовчанськ на сході — вони зіткнулися з більш жорсткою українською обороною, посиленою кількома механізованими бригадами чисельністю у 2000 осіб.

Там, на підступах до Липців і Вовчанська, наступ росіян максимально сповільнився. У жорстоких міських боях "успішним" для росіян може вважатися день, коли вони пройдуть уздовж одного міського кварталу і захоплять одну велику будівлю — будівлю, яку українські ЗСУ можуть просто розбомбити в руїни, щойно росіяни займуть її.

Само собою зрозуміло, що захоплення Харкова для росіян у цих умовах практично неможливе.

Тепер про іншу можливу мету — чи змусив цей наступ український генеральний штаб послабити східний фронт, щоб посилити північний фронт? Поки що ні.

Кілька українських бригад пішли зі сходу на північ, приєднавшись до інших бригад, які українське командування, очевидно, тримало в резерві саме для цього північного сценарію. Але українська оборона на сході утримується, а темпи просування Росії фактично сповільнилися, оскільки акцент бойових дій перемістився на північ.

Як саме Україна зупинила наступ Росії на півночі, не приносячи в жертву українську оборону на сході, наразі залишається нерозказаною історією, ключі до якої — українська розвідка, запаси боєприпасів і розташування українських резервів, але однаковою мірою — російське планування, керівництво і вогнева міць.

Ймовірно, мало велике значення сильно запізніле надання нової військової допомоги США після шестимісячної законодавчої блокади з боку дружніх Росії республіканців у Конгресі США. В останні тижні американці спішно переправили великі партії боєприпасів і бронетехніки.

Також імовірно, що, як це вже не раз траплялося в цій війні, російська армія просто не була такою потужною і стійкою, як Путін міг думати перед початком північної операції. Той факт, що він запланував наступ на День Перемоги, має сказати нам усе, що нам потрібно знати.

Наступ, як і вся війна загалом, — це політичний театр. А в театрі видимість важливіша за реальність. Тому все, що Путіну потрібно зробити, щоб його театральний наступ виявився успішним — це дати нове визначення того, що означає "успішний", і оголосити про перемогу.

Джерело: Фокус