Збудував дім і з ковадлом дружив
У багатьох дворах ще слугують зроблені ним сапи, кільця, вісімки та складені ним груби. Це лише те, що він зробив у вільний від роботи час, а на речі, виконані для колгоспного виробництва, теж ніколи не було нарікань. З великою теплотою Івана Івановича згадують його доньки та дружина Меланія Петрівна. Вони вдячні йому за любов і турботу, за власноруч збудований теплий, затишний будинок. Це була праця без відпочинку, гостро усвідомлена з початком Великої Вітчизняної війни.
Війна важким котком прокотилась по родині Черевка, яка проживала в с. Куйбишеве під Новозлатополем. Голова великої родини Іван Кузьмич з перших днів війни пішов на фронт. У боях за Дніпро солдат потрапив в оточення. Їм з товаришем вдалося вирватися, але вже на захоплену територію. Селяни їх перевдягнули, нагодували, ще й перепустку для просування по окупованій території дістали.
Так Іван Кузьмич повернувся додому. При звільненні Гуляйпільщини у 1943 році Івана Черевка-батька забрали в штрафбат. Після війни відсидів 10 років за дезертирство, хоча й було воно вимушеним.
Іван Черевко-син на окупованій території разом з односельцями сіяв, збирав урожай та ховав від німців у заростях місцевої річки Янчур корів, іншу живність. А от свою корівку родина Черевків не зберегла - німці її застрелили, а маму, Мотрю Семенівну, змусили цілу ніч готувати різні страви зі своєї годувальниці...
Після визволення розпочалася велика відбудова країни. Іван був причіпником на тракторі ХТЗ у тракториста Максима Кохана. Він швидко навчився водити сталеву машину. Щоб більше обробити землі, працювали і вночі. Складність полягала в тому, що трактори не мали освітлення, і хлопці по черзі несли ліхтар попереду: один ніс ліхтар, а другий сидів за кермом трактора. Випадок, коли Іван за кермом заснув і напарник Максим в останній момент встиг вскочити в кабіну і відвернути штурвал ХТЗ від глибокого яру, був для Черевка переломним, і він пішов пішки «підкорювати» Запоріжжя. Мотря Семенівна віддала синові 25 карбованців, які були в сім’ї.
Так Іван Черевко став учнем ФЗУ. Там від навчився добре класти стіни, груби. Після за-кінчення училища І. Черевко будував доменні печі на «Запоріжсталі», де і став мулярем IV розряду.
У свій строк відслужив в армії на острові Ітуруп Курильського архіпелагу, а після служби повернувся до Новозлатополя. Будував школу, яка працює й до тепер. А коли йому довелося побачити роботу коваля-віртуоза Івана Бацая, то відразу став його учнем. Учнем старанним і гідним свого вчителя, який 25 років віддав ковальській справі. Молотобійцем у нього був той самий Максим Кохан, який врятував йому життя.
У хвилини відпочинку Іван Черевко розповідав родині про воєнні часи. З особливим теплом і вдячністю він згадував, як підлітки, позбавлені будь-якої інформації з фронту на окупованій території, потайки збирались, щоб разом посумувати за батьками-фронтовиками. Їхній сум розраджували старші товариші Іван М’який та Микола Грицаєнко розповідями про літературних героїв. Їх молодий дух зміцнювади самовіддані подвиги героїв громадянської війни та класичних творів.
Знаковим було те, що книжки, які читали хлопці, вони назбирали по спустошеному Новозлатополю після відступу радянських військ у 1941 році.
В ті роки діти батьків-фронтовиків прагнули бути гідними своїх батьків, які не повернулися з війни. А їх сини, Іван М’який і Микола Грицаєнко, які зараз на заслуженому відпочинку, і є прикладом для молоді.