Підприємець з дипломом ветфельдшера

Роки молоді
Тато В’ячеслава Олексійовича працював механізатором, а мама – дояркою у колгоспі «Спартак». Вчасно закінчити Василівський радгосп-технікум не дала служба в армії. Це були чудові часи, які давали можливість об’їздити чи не весь Радянський Союз, а також ближче здружитися з хлопцями, які, як виявилося згодом, були з рідного Гуляйпільського району…

Після служби В’ячеслав Рибалко закінчив технікум. Маючи диплом ветфельдшера, хлопець поїхав за направленням до колгоспу ім. Енгельса у село Рівнопілля. Але поїхав не сам, із собою взяв і молоду дружину Надію, яка за фахом – зоотехнік. Серед зеленого різнотрав’я, завжди насиченого степовими пахощами свіжого повітря, і почалися трудові будні. Налагоджувалось і родинне життя. В ті роки у молодої пари народилися донька Любов та син Віталій. І зараз найбільшим щастям В’ячеслава є дружина Надія, з якою він разом уже 34 роки, діти та троє маленьких онучат – Богдан, Ярослав та Софія.

В ті роки чимало часу займала наполеглива праця з худобою. В. Рибалко застосував новий кисневий метод випоювання новонароджених телят, завдяки якому вдавалося зберегти народжуваність молодняка. За високі показники в роботі молодого спеціаліста нагородили поїздками до Києва, Криму, Одеси, Мінська, Бреста.

– Звичайно, аби не допомога досвідчених спеціалістів, працювати довелося б значно важче, – зізнався колишній ветфельдшер. – Моїми наставниками були головний ветлікар колгоспу ім. Енгельса Олексій Маркович Петрик, ветфельдшер Олексій Гаврилович Онищенко. Пізніше я змінив роботу і почав працювати начальником міської ветеринарної станції (паралельно навчався у Київській сільгоспакадемії), а через три роки – старшим лікарем-епізоотологом районної ветеринарної станції. І тут були поруч розумні вчителі: Федір Іванович Гуменюк, Віктор Петрович Рубель, подружжя Мартиновських – Іван Степанович та Ольга Миколаївна.

Сімейна справа
Переломним для подружжя Рибалків став 1992 рік. Щоб якось вижити, у районі почали з’являтися перші приватні підприємства. Одним з таких стала фірма «АВСАВА». Початкові літери – то імена людей-співзасновників, земляків, які служили в армії разом з В. Рибалко: Анатолій Ячало, В’ячеслав Рибалко, Сергій Сліпченко, Олександр Ярмак, Віктор Яковенко та Анатолій Калина. Керівники новоствореного підприємства займалися сільгоспвиробництвом, а також тримали магазин та кафе.

– Разом ми пропрацювали близько двох років, а далі дороги наші розійшлися. Але нам з дружиною вдалося створити власні продуктові магазини, такі як «Славутич», «Лагуна», також маємо ряд дрібних торгових точок. За товаром доводилося їздити до Ростова, Польщі, Турції. Сьогодні наш бізнес – сімейна справа, якою нам допомагають займатися й наші діти.

Досвідчений єгер та «морж»
Не можна залишити осторонь і захоплення В’ячеслава Олексійовича полюванням. Нині він – досвідчений єгер. Своїм однодумцем і вірним другом вважає Василя Францовича Брезицького, який ще є й головою товариства мисливців та рибалок. Це від нього В. Рибалко отримує підтримку і гарну пораду. Говорить, що по життю легше йти, коли поруч вірний товариш.

– Ще одним, чи не найулюбленішим хобі, залишається моржування, – продовжує свою розповідь В’ячеслав Олексійович. – Раз на рік, 19 січня, на Водохреща, пірнаю з дружиною в ополонку. Оскільки я дуже віруюча людина, то вважаю, що занурення в освячену священиком холодну воду, зцілює твоє тіло від хвороб, загартовує фізично.

Правду кажуть, що по-справжньому щедрий той, хто дає із того, що належить йому самому. Дотримується цього принципу і В’ячеслав Олексійович, який нині фінансово допомагає освітнім закладам району, ветеранській організації, церкві. Мабуть, так і повинно бути, щоб пам’ятали, щоб брали приклад, а головне – щоб не залишилися порожніми сторінки Книги твого життя.