Олександр АНДРУЩЕНКО, ветеран мелітопольської журналістики: «Гімн телефону»
Поетичним рядком.
Життя іде. І все крізь телефон.
Він - пістолет, приставлений до скроні,
В якому є лише один патрон
На старт і фініш бігу в марафоні.
Стартуємо! Така буття ціна.
А телефон диктує нам умови,
Наспівує. І почуттів луна
Кружляє в небі змієм триголовим.
Де б ні були, усюди поряд він,
Про щось постійно шепотить у вухо.
Усім керує генерал-адмін,
Настирливий, неначе сіра муха.
Неперевершений прихильник дій,
Тримається годинником на розі
Шляхів минулого і всіх надій,
Що до мети дістатися не в змозі.
Він радник наш, але й господар теж,
Бо опинитись сам-на-сам зі світом,
В якого підлості немає меж,
Це самознищення лишитись свідком.
В руці тримаємо міцніше свій айфон.
Хай і набрид він, сил нема терпіти.
Та серце стукотить з бажанням в унісон
З ним грати у життя, немов дорослі діти.