Як держава може запустити пенсійну реформу уже сьогодні – але пручається
Ціна питання - не лише гідні пенсії, а й повернення людей з-за кордону
У кожній країні є підприємства, які належить державі. Часто це підприємства критичної інфраструктури, оборони. Для того, щоб вони приносили користь всьому суспільству, а не лише політичним силам чи окремим людям у владі, – на таких підприємствах створюють корпоративне управління. Держава як власник пише цілі: навіщо вона володіє цими підприємствами, що вони хорошого мають зробити. Це називається політикою власності державних підприємств. Її має виконувати найманий менеджмент. І публічно регулярно звітувати, як він її виконав, що саме зробив, який прогрес у досягненні цілей.
В ОЕСР (організація економічного співробітництва і розвитку) рекомендують країнам в політику власності включати соціальні цілі, які допомагають уряду впроваджувати необхідні людям реформи. Якраз зараз ОЕСР завершує публічні консультації стосовно оновлених Методичних рекомендацій щодо Корпоративного управління на підприємствах, власником яких є держава. Найбільша увага в цих оновленнях – стійкості в широкому розумінні (не підприємства, а суспільства і до глобального виміру), довгостроковим екологічним та соціальним цілям.
Окремо зазначається, що для досягнення соціальних цілей держави можуть впроваджувати накопичувальні пенсійні програми для працівників підприємств, власником яких є держава (до речі, це зазначається на початку розділу "Роль держави як власника"). Як взірець для інших роботодавців. Ну, тому що всі у світі розуміють, що без пенсійних накопичень у більшості країн світу люди не зможуть гідно жити в літньому віці.
У нас це також розуміють. Цього літа виповнилося 20 років, як ухвалили законодавство, яке передбачає, що кожен українець окрім солідарної пенсії матиме пенсійні накопичення. Пенсійні накопичення для кожного – один з пунктів передвиборчої програми Президента Володимира Зеленського, один з ТОП-10 пріоритетів уряду на 2023 рік, озвучений прем’єр-міністром Денисом Шмигалем. А що на практиці?
На практиці Українська асоціація адміністраторів пенсійних фондів звернулась до Міністерства економіки і запропонувала включити пенсійні накопичення від роботодавця для працівників у політику власності підприємств, якими володіє держава. Таким чином держава змогла б:
- збільшити охоплення людей пенсійними накопиченнями (добровільними, що нам критично необхідно з урахуванням стану солідарної пенсійної системи),
- дати людям, які розмірковують, чи повертатись їм з інших країн додому, пристойну пенсійну перспективу у нас, всередині країни,
- показати взірець того, що таке соціальна відповідальність, для всього бізнесу в країні,
- утримати висококваліфікованих фахівців, особливо там, де низькі зарплати (адже ми завжди чуємо, що на державних підприємствах низькі зарплати),
- витратити на це менше коштів, аніж потребувало б підняття зарплати (бо є податкові пільги),
- збільшити обсяг внутрішніх довгострокових інвестицій, які можна спрямувати на відновлення країни.
Але Міністерство економіки відповіло відмовою. І тут викликає подив навіть не відмова як така. Дивує обґрунтування. Відмову Міністерство економіки аргументувало тим, що пенсійні накопичення мають... ґрунтуватися на добровільному принципі. Саме про добровільну систему йшлося в пропозиціях. Власники підприємств добровільно приймають рішення, чи забезпечувати їм накопичувальною пенсією своїх працівників. Просто в цьому випадку власник – держава. На жаль, здається, що свою роль і відповідальність як власника нашій державі ще "прокачувати і прокачувати". Поки вона її не розуміє.
Держава у політиці власності фіксує лише своє рішення, що підприємства, якими вона володіє, мають здійснювати пенсійні накопичення на користь своїх працівників. Як це зробити – вирішить менеджмент з урахуванням фінансових можливостей та потреб управління людським капіталом. Зокрема, саме менеджмент вирішить:
всіх чи не всіх працівників охопити пенсійною програмою; адже можна впроваджувати її для певних категорій, де є висока плинність кадрів, або для вузькоспеціалізованих фахівців, яких важко замінити, або для молоді, або для працівників старшого віку – залежно від завдань управління талантами на кожному конкретному підприємстві,
якою має бути сума внесків і принцип – всім однакова сума чи однаковий відсоток від зарплати, чи прогресивна шкала відсотків залежно від віку, стажу роботи на підприємстві, КРІ, або будь-який інший принцип, який відповідає потребам у мотивації людей на кожному конкретному підприємстві,
створювати власний пенсійний фонд для працівників, обрати з наявних пенсійних фондів або дати можливість кожній людині обрати фонд, де вона хоче накопичувати на пенсію.
У подальшому працівник згідно з чинним законодавством повністю добровільно без жодного примусу з боку роботодавця, пенсійного фонду або будь-кого ще визначає, як і де бажає отримувати пенсію з цих пенсійних накопичень, з якою періодичністю, протягом якого часу тощо.
Відмова держави від розвитку добровільних пенсійних накопичень в поточних умовах демографічної кризи та депопуляції – це безвідповідально та недалекоглядно. Це забирає у людей пенсійну перспективу, гідне майбутнє, не мотивує повертатись з-за кордону та, навпаки, мотивує виїжджати до інших країн, які пропонують не лише пенсійні виплати від держави, а й пенсійні накопичення від роботодавця з першого дня працевлаштування.
Тетяна Сальнікова, радниця Української асоціації адміністраторів пенсійних фондів, ексзаступниця міністра соцполітики з питань європейської інтеграції