Легенда про Міявакі. Як в Україні посадити "мільярд дерев" по-японськи

Просмотров: 554
6 листопада 2023 10:20

Останніми роками в багатьох містах во всьому світу з'явилися мікроліси, які також називають лісами Міявакі. Мініатюрні, завбільшки з невелику клумбу, вони дуже відрізняються від парків, скверів, газонів, алей і більшості того, що звично зветься "озелененням". 

Можна сказати, що ці ліси неохайні. Але їхня неохайність – зворотний бік їхньої практичності. Хоча й складно позбутися враження, що висаджують ці ліси мрійники. 

"Українська правда" розповідає про Акіру Міявакі, створену ним технологію вирощування природних лісів, а також про те, до чого тут український "мільярд дерев" і дно колишнього Каховського моря.

Острови життя та біологічні пустелі 

Вирощувати ліс – це давно вже рутинна задача: замість вирубаних дерев треба посадити нові. Якщо цього не зробити, скоро на меблі доведеться пустити заповідники та національні парки. 

В Україні, наприклад, кілька років тому за ініціативи Володимира Зеленського стартувала амбітна програма з висадки мільярда дерев. 

Кількість справді має значення, коли йдеться про ліси. Що їх більше, то більше вуглецю вони "консервують" у своїх стовбурах, то більше схилів вони можуть захистити від руйнування, то більше грибів і ягід дадуть місцевому населенню.

Науковці б сказали, що багато лісів – це багато екосистемних послуг, якими тією чи іншою мірою користується кожен з нас. 

Але без жодних сумнівів "якість" лісів також багато важить. Найкращі ті, які людина не рубала ніколи або рубала дуже давно – праліси, або старовікові ліси. Крім власне дерев у них багато різних рослин, тварин і грибів. 

Науковці б сказали, що в них велике біорізноманіття. Це буквально "острови життя", на яких природоохоронці намагаються створити заповідники чи інші природоохоронні об'єкти. 

Але цих лісів залишилося дуже мало. Такі, що не рубалися хоча б сто років, в Україні становлять лише близько 10% від усіх лісів. Решта – молоді, відповідно, штучно насаджені.

Вони непогано виконують роль "полів для вирощування деревини". Але дуже бідні з погляду біорізноманіття. Екологи називають їх "біологічними пустелями", бо крім дерев у них практично нічого й нікого немає. 

Далеко від України 

Хоча в українських медіа можна знайти згадки про Акіру Міявакі, його ім'я та ідеї в нашій країні майже не відомі широкому загалу. Проте це зовсім не дивно. 

"Про нього та про його ідеї навіть у наукових колах у нас знають небагато людей", – каже ботанікиня Анна Куземко. 

Докторку біологічних наук з Інституту ботаніки імені М.Г. Холодного НАН України точно не назвеш новенькою в ботаніці. Незадовго до нашої з нею розмови вона разом із колегами повернулася з експедиції на правобережній Херсонщині, де досліджувала дно колишнього Каховського моря. Але майже одразу вирушила в експедицію в Карпати. Застати її в Києві досить складно ще й через часті наукові відрядження по всьому світу. 

Раніше цього року вона відвідала спеціальну секцію на конференції Міжнародної асоціації науки про рослинність (IAVS), присвячену методу Міявакі. Але дізналася вона про японського вченого та його науковий доробок лише торік, коли прочитала некролог Акіри Міявакі в Бюлетені IAVS. 

Від бур'янів до лісів 

Акіра Міявакі народився в 1928-му році в сім'ї фермерів, де вже було три сини. З дитинства він спостерігав боротьбу фермерів із бур'янами. Як пізніше сказав його науковий наставник, німецький професор Рейнгольд Тюксен, "бур'яни це важливо, але вони – як моя борода: ростуть тому, що ти їх зрізаєш". 

Не дивно, що боротьба була "вічною". І вона підштовхнула Акіру Міявакі обрати бур'яни сферою своїх наукових досліджень. 

В середині 1950-их років молодий науковець разом із колегами об'їхав буквально всю Японію. Вдень вони проводили польові дослідження, а спали в потязі, поки їхали до наступної локації. 

Одного разу молодий японець надрукував свою статтю в німецькому журналі, де її помітив професор Тюксен і запросив колегу з іншого кінця світу приїхати до Німеччини. 

Тюксен до того не бачив жодного японця. А Міявакі ледве міг підібрати слова німецькою, хоча й дуже старався. До нього одразу приклеїлося прізвисько Іші (Ishi), оскільки він не міг вимовити німецький займенник "ich", тобто "я". 

Саме знайомство з Тюксеном і робота в Німеччині підштовхнули Міявакі проміняти бур'яни на ліси.

Прибульці 

Один із головних принципів технології Міявакі полягає в тому, що ліс має складатися винятково з місцевих рослин. Тобто характерних для конкретного регіону з його конкретними умовами. Передусім ідеться про дерева, оскільки саме вони створюють "правила життя" для всієї екосистеми. 

Але зрозуміти, які види місцеві, а які ні – складніше, ніж може здатися на перший погляд. Якби зараз в Україні опинився інопланетний прибулець, який нічого не знає про географію рослин, він би легко наламав дров. 

Наприклад, вирішив би, що ґінко – нормальне дерево для Ужгорода чи Києва. Насправді ж, його природний ареал – в Китаї, хоча в Україні воно справді росте там, де його посадили. На щастя, ґінко не намагається захопити наші ліси. 

Натомість клен ясенолистий, або американський не просто росте в Україні, але й активно поширюється. Хоча його батьківщина – Північна Америка. 

З іншого боку, в сосновому лісі прибулець не знайде жодного дуба і вирішить, що тут немає такої рослини. Але до того, як ліс вирубали, а потім насадили, дуб звичайний ріс тут упродовж тисяч років. 

В кінці 1970-их років Акіра Міявакі разом із колегами почав проєкт із дослідження рослинності Японії. Околиці храмів на схилах гір розповіли науковцям, що росте в тій або іншій місцевості без втручання людини. Результатом роботи стали 10 томів "Рослинності Японії" – понад 5 тисяч сторінок карт, таблиць та іншої наукової інформації. 

Шлях природи 

Раніше "Українська правда" неодноразово розповідала, як науковці та природоохоронці в Україні відновлюють дикі степи. Якщо зовсім коротко, то переораний степ може відновитися сам, за умови що людина йому не заважатиме. Щоправда, на це знадобляться десятки років. 

Але людина може допомогти природі й за допомогою спеціальних технологій прискорити процес. 

З лісом ситуація подібна. Сильна пожежа може лишити на місці лісу випалену землю. Але одразу на ній почнеться процес, який екологи називають словом "сукцесія". Одні рослинні угруповання будуть змінювати інші. Спочатку з'являться однорічні трави, потім дворічні, багаторічні, кущі і нарешті перші дерева. 

В наших широтах це можуть бути, наприклад, берези. Які зрештою поступаються місцем іншим видам. 

Так триватиме поки екосистема не сягне клімаксу. Мовою екологів це означає, що екосистема досягла стабільного стану і вже не буде змінюватися, якщо її не чіпати. Тропічні ліси, приміром, у цьому стані існують мільйонами років. 

Акіра Міявакі порахував, що в такий спосіб знищені японські ліси можуть відновитися впродовж 150-200 років. А, наприклад, у південно-східній Азії, де пізніше також застосовувався метод Міявакі, їм потрібно 300-500 років. Одним словом, природна сукцесія – це довгий шлях. 

Які дерева обрати 

На першому етапі потрібно обрати місцеві види, які будуть висаджуватися в майбутньому лісі. Очевидно, що тут не може бути одного універсального рецепту для всіх країн чи регіонів. Бо навіть розташовані поруч вони можуть відрізнятися кліматом та ґрунтами.

У Нідерландах, до яких ми ще повернемося, послідовники Міявакі висаджували разом різні види верби, дубів, тополю, граб, ясен та інші. А в Індонезії – дерева родини діптерокарпових, характерні для тропічних лісів, але невідомі в наших широтах. 

Якби Міявакі висаджував ліс поруч із Києвом, тут був би дуб звичайний, клен гостролистий, ясен високий, граб та інші. Але точно не дуб червоний, клен ясенелистий, чи робінія звичайна – інвазійні види, до яких ми встигли звикнути. 

Насіння дерев пророщується, й коли з'являються два чи три листки, його садять у горщики. Це дозволяє відносно легко й успішно пересадити деревце з неушкодженими коренями у відкритий ґрунт, коли воно виросте 30-50 сантиметрів заввишки. 

В умовах Японії для цього потрібно півтора-два роки. А на Борнео чи в Бразилії – зазвичай не більше восьми місяців.

Перед висадкою дерев ґрунт потрібно підготувати. Адже на місці порушених екосистем, а тим паче в містах, де за методом Міявакі висаджуються "кишенькові ліси", ґрунт так само порушений та збіднений. Тому до нього додають компост, що виготовляється, наприклад, зі скошеної трави чи опалого листя.

Деревця садять без жодного геометричного порядку, адже у справжньому дикому лісі його не буває. І досить щільно – дві чи три штуки на квадратний метр. 

Верби на дні моря 

Така щільність щонайменше дивує. Але це тільки на перший погляд. 

Анна Куземко розповідає, що там, де ще пів року тому плескалися води Каховського моря, сьогодні зарості верби настільки густі, що людині крізь них важко пройти. 

Через високу конкуренцію за світло деревця тут виросли до трьох метрів заввишки лише впродовж чотирьох місяців. Це дуже швидко. 

"І саме через таку конкуренцію ліси Міявакі ростуть значно швидше, ніж звичайні", – каже Анна Куземко. 

Ґрунт між деревцями вкривають чимось на зразок соломи. Цей прийом називається мульчування і дозволяє зберігати вологу в землі.

Перші два чи три роки потрібно виривати чи зрізати бур'яни й залишати їх там же поміж дерев. За цей час вони виростуть приблизно до трьох метрів заввишки, а їхні крони створюватимуть тінь, у якій бур'яни рости не зможуть. 

Після цього ліс не потребує поливання, інсектицидів, гербіцидів чи іншого втручання з боку людини. 

"Природний менеджмент – найкращий менеджмент", – стверджує Акіра Міявакі, ще раз засвідчуючи відому всім екологам істину про те, що природа і без людини чудово дасть собі раду.

Чого не можна сказати про людину без природи. 

Землетруси

Є принаймні кілька відповідей на питання, навіщо люди створюють ліси за методом Міявакі. Зокрема очевидні.

"...Якщо саджанець із сухою вагою 300-500 грамів виростає у дерево заввишки 10-20 метрів або й вище і важить одну тонну, то 50 відсотків або принаймні 40 відсотків цієї ваги – вуглець. Це означає, що таку кількість вуглецю дерево забрало з повітря і перевело в тверду форму", – писав Міявакі про те, як ліси борються з глобальною зміною клімату.

Створені за його методикою ліси захищають від руйнування схили, вловлюють пил і гасять індустріальні шуми. Але саме в Японії у них були й особливі задачі. 

На початку 1995-го року в Японії стався потужний землетрус. Він убив понад шість тисяч людей і вважається одним із найбільш руйнівних в історії країни. Багато споруд були не тільки зруйновані, але й охоплені пожежами. Акіра Міявакі писав, що в багатьох випадках ліси, висаджені смугами, зупиняли вогонь. 

Газети по всьому світу на перших сторінках надрукували фото хансінської швидкісної дороги. Підняті на спеціальних опорах ділянки не витримали поштовхів і впали. Міявакі припускає, що якби поруч із дорогою ріс ліс, дерева могли б пом'якшити падіння і врятувати життя чи здоров'я принаймні частини людей, які в той час були в автомобілях. 

Чи справді так – заднім числом сказати дуже складно. Але після землетрусу японське Міністерство будівництва почало насаджувати ліси вздовж швидкісних доріг. 

Біорізноманіття 

За технологією Міявакі ліси висаджувалися в багатьох інших країнах, зокрема в Китаї, Індії, Індонезії, Таїланді, Бразилії та на африканському континенті. 

В 2015-му році в муніципалітеті Занстад у Нідерландах посадили два так званих міських ліси. В їхній основі все ті ж ідеї Міявакі, але в дещо зміненій формі. Наприклад, ґрунт не збагачували компостом. 

Обидва так званих ліси майже крихітні – разом могли б легко поміститися за парканом стандартної "радянської" дачі. Але тим цікавішими виглядають результати дослідження біорізноманіття на цих ділянках природи. 

Адже виявилося, що в мікролісах живе більше різноманітних мурах, жуків чи слимаків, ніж на сусідніх ділянках "культурного" парку. Тобто біорізноманіття в лісі – вище. 

Хоча, наприклад, це не стосується пташок. Поки. Бо в зовсім молодому лісі їм точно бракує великих дерев, щоб будувати гнізда. 

Львівське Опілля в мініатюрі 

Кілька років тому львів'янка Світлана Крижанівська-Блінова натрапила на відео про висадку мікролісу десь за кордоном. Ідея настільки зачепила, що жінка запропонувала втілити її знайомим лісівникам. Вирішила, що мікроліс має рости на 20-ти сотках землі в селі Красів, яку їй подарував її дід. 

Лісівники забезпечили саджанці дубів, модрин, кленів та інших дерев, типових для цього регіону. Світлана залучила в якості волонтерів кілька родин і разом з лісівниками вони висадили близько сотні дерев. 

Місцеві потроху кепкували з містянки, мовляв, та замість картоплі, яку вирощував її хазяйновитий дід, напевно, збирається культивувати гриби. 

"А цього року я справді знайшла під соснами маслюки", – каже Світлана. 

"Львівське лісове господарство" позиціонує цей мікроліс як прояв світового тренду. Проте сама Світлана каже, що оригінальну японську технологію вона не використовувала. Компост не додавали, а щільність дерев значно менша, ніж у лісах Міявакі. Хоча види справді місцеві. 

Чи ростиме японський ліс в Україні

Типовий підхід до відтворення лісів у нашій країні дуже розходиться з ідеями японського ботаніка. "Українська правда" вже розповідала раніше, як лісівники користуються прогалинами в законодавстві, щоб рубати більше лісів. Причому не лише насаджених штучно, а й старих, найцінніших з погляду збереження біорізноманіття. 

Відшкодувати ці втрати нібито повинна висадка мільярда дерев у рамках проєкту "Зелена країна", який позаторік ініціював Володимир Зеленський. Ідея висадки дерев та ще й у майже астрономічній кількості виглядає неймовірно привабливо. 

Але її практичне втілення має мало спільного з відновленням природи, а подекуди відверто їй шкодить. 

"Мільярд дерев" висаджується на місці зрубаних лісів. Це нормальна і необхідна робота лісівників. Вони й раніше її виконували, просто рахували не в штуках, а гектарах. 

Проблема ще й із тим, що саме насаджується в наших лісах. Навесні цього року Мінекології затвердило перелік з 13-ти видів інвазійних дерев, які забороняється висаджувати в лісах. Природоохоронна спільнота аплодувала справді потрібному і довгоочікуваному рішенню. 

Але вже восени лісівники знайшли спосіб і змусили Міністерство скасувати прогресивний наказ. Це означає, що в українських лісах так само, як і раніше, будуть висаджувати американський дуб та робінію із яких гарно виростають "біологічні пустелі". 

Природоохоронців також непокоїть, що нові ліси будуть садити у степу. 

"Дуже багато степових ділянок вже було знищено в 2010-2012 роках "завдяки" програмі "Ліси України"", – розповідає Анна Куземко. 

Іншими словами, під благородним гаслом знищуються останні ділянки дикого степу разом із їхніми мешканцями. Замість червонокнижної ковили в них ростуть ті ж самі робінії та дуби червоні. 

Чи готові наші лісівники втілити підходи Міявакі або хоча б серйозно їх розглядати – питання риторичне. Бо мета й підходи кардинально відрізняються. 

Анна Куземко також не має зайвих ілюзій. На її думку, в Україні починати втілювати підходи Міявакі варто зі створення міських мініатюрних лісів, як це, наприклад, зробили в Нідерландах та багатьох інших країнах. 

Серед колег-науковців вона просуває ідею посадити мікроліс на території котрогось із наукових об'єктів на зразок ботанічного саду чи парку. Вже навіть є попередня домовленість про ліс Міявакі в Києві, але науковиця поки не розголошує деталі.

* * *

До 2020-го року Акіра Міявакі разом зі своїми послідовниками висадив понад 32 мільйони дерев у різних місцях Японії. А також мільйони дерев у 17-ти інших країнах.

З одного боку цифри вражають. З іншого, це лише крапля в морі, якщо порівняти з масштабами екологічних проблем, які собі створило людство. 

Втім, Акіра Міявакі посіяв ще одне важливе зерно. Воно проростає у свідомості людей і настирливо розповідає про те, що час рубати дерева вже минув. Пора ростити ліс.

Дмитро Сімонов

Джерело: Українська правда




Похожие новости: