Валерій Лобановський - футбольний титан і батько-засновник сучасного футболу

"Пане Галліані, чи можу я відвезти трофей Ліги чемпіонів в Україну?"

Обличчя Адріано Галліані засяяло. Мілан, клуб, яким він керував як віцепрезидент у Сільвіо Берлусконі, щойно вшосте виграв головний клубний турнір Європи, перемігши Ювентус у серії пенальті на стадіоні "Олд Траффорд" у фіналі 2003 року.

І тепер у його кабінеті стояв нападник, який виконав переможний точний удар, із незвичайним проханням.

"Ходімо зі мною, Шева. Хутчіш!"

Він провів його коротким коридором до трофейної кімнати одного з грандів європейського футболу.

"Андрію, вибирай, який хочеш. Їх шість!"

Андрій Шевченко вказав на останній - той, який кілька днів тому він підняв у Манчестері. Незабаром цей трофей летів разом із Шевченком у приватному літаку, який прямував до Києва.

Але навіщо? Як він пише у своїй новій автобіографії "Моє життя, мій футбол": "Обіцянки треба виконувати".

Свою обіцянку Шевченко дав, коли пролунав фінальний свисток у єдиному у своєму роді півфіналі: "Інтернаціонале" проти "Мілана", обидва матчі якого команди зіграли на своєму спільному домашньому стадіоні "Сан-Сіро".

Він дав цю обіцянку людині, яка заклала основу для всіх його успіхів: Ліга чемпіонів, Серія А, "Золотий м’яч" 2004 року, перший Чемпіонат світу для України як незалежної держави. Людині, яка рік тому як померла.

"Якщо мені дістанеться цей трофей, я привезу його вам, Валерію Васильовичу".

Андрій Шевченко завжди звертався до свого колишнього тренера по батькові, але до історії світового футболу він увійшов як Валерій Лобановський - футбольний титан, який протягом трьох десятиліть, коли він керував київським "Динамо" - головною командою свого рідного міста.

Лобановський був водночас нещадним тренером і геніальним тактиком, одним із перших, хто застосовував комп’ютерний аналіз, і майстерним психологом.

Його блискучі команди різних поколінь мали спільні елементи, які продовжують успішно застосовувати й у 21-му столітті: здатність пресингувати суперників глибоко на їхній території; системи, що дозволяють футболістам чергувати позиції; постійне прагнення створити чисельну перевагу в ключових зонах поля.

Без сумніву, він є одним із батьків-засновників сучасного футболу. Однак, як згадував Шевченко про свою подорож додому з кубком Ліги чемпіонів, якби кілька ключових моментів у декількох іграх протягом його 30-річної кар’єри пішли за іншим сценарієм, Лобановського могли б запам'ятати як найкращого тренера з усіх.

Лобановський, який був півзахисником у "Динамо" та збірній СРСР, очолив свій колишній клуб в 1973 році. Тоді він розробив ідеї та системи, які ляжуть в основу всієї його кар’єри.

Очолював тренерську команду з чотирьох людей. Тренуваннями керував його колишній одноклубник Олег Базилевич, фізичною підготовкою гравців займався Анатолій Зеленцов з Дніпропетровського інституту фізичної культури, а статист Михайло Ошемков збирав та аналізував дані, на яких базувалася їхня робота.

Команда Лобановського виграла Кубок володарів кубків 1975 року, перемігши "Ференцварош" з рахунком 3:0.

Тієї ж осені вони додали до свого заліку Суперкубок Європи, обігравши чемпіона Європи мюнхенську "Баварію" з рахунком 1:0 у Німеччині та 2:0 у Києві, перед 100 000 вболівальників.

Усі три голи забив Олег Блохін, який завершив рік із "Золотим м’ячем".

Коли Лобановський вдруге очолив "Динамо", після короткого перебування на чолі збірної Радянського Союзу, Блохін був єдиним гравцем, який залишився від старої команди.

У 1986 році Блохін забив переможний гол у матчі з "Атлетіко Мадрид", який завершився із рахунком 3:0, і "Динамо" вдруге завоювало Кубок володарів кубків. Цього разу партнером Блохіна в атаці був Ігор Бєланов, який став другим із гравців Лобановського, хто виграв "Золотий м’яч", випередивши того року Гарі Лінекера.

Однак для того, щоб зрозуміти мотивацію польоту Шевченка до Києва в 2003 році, потрібно не лише перемоги, а й поразки, яких зазнали команди Лобановського на головному турнірі Європи.

У 1977 році, через два роки після тріумфу в Суперкубку Європи, "Динамо" знову зустрілося з "Баварією". У чвертьфіналі Кубка європейських чемпіонів за "Баварію" виступали кілька чемпіонів світу із Західної Німеччини, зокрема Франц Беккенбауер та Улі Генесс.

Програвши в Німеччині з рахунком 1:0, "Динамо" забило двічі в останні 10 хвилин матчу-відповіді, поклавши край перевазі "Баварії". Однак у півфіналі удача від них відвернулася: "Динамо" перемогло "Боруссію" з Менхенгладбаху в Києві з рахунком 1:0, але у Німеччині пропустило гол на останніх хвилинах та вибуло з турніру.

У 1987 році "Динамо" знову дійшло до четвірки найкращих команд Європи, але зазнало поразки з рахунком 2:1 в обох матчах від "Порту", який того року вперше виграв трофей.

Лобановський двічі вивів свою команду до чвертьфіналу Кубка європейських чемпіонів, але обидва рази поступився кінцевим переможцям – "Астон Віллі" в 1981 році та "Гамбургу" в 1982 році.

Шевченко та Лобановський вперше зустрілися в 1997 році, коли Лобановський повернувся після шестирічної роботи за кордоном, де він тренував Об’єднані Арабські Емірати, а потім Кувейт. Це був третій і останній тренерський період Лобановського в "Динамо".

"На знак подяки і визнання клуб завжди зберігав його кабінет на стадіоні. Коли він повертався, він повертався додому", - згадував Шевченко.

"Він був генієм. Провидцем. Революціонером, який постійно прагнув досконалості".

У кожному з трьох сезонів, які Лобановський і Шевченко провели разом у "Динамо", вони вигравали внутрішній дубль - чемпіонат та Кубок. В Європі багато чого змінилося - як у спорті, так і в політиці - але команда Лобановського знову залишила там свій слід.

У 1991 році Україна здобула незалежність, і "Динамо" більше не було на вістрі потужної радянської системи розвитку гравців і спортивної науки.

Натомість вони були відносно провінційним суперником у змаганні суперклубів, які могли поповнити свої склади найдорожчими гравцями з усього світу. Для "Динамо" шлях до останньої стадії також був набагато складнішим після відходу від формату ігор на виліт.

У 1997-98 роках, щоб потрапити до чвертьфіналу, їм довелося пройти два раунди кваліфікації та груповий відбір, у якому вони були посіяні під четвертим номером.

Лобановський залишався вірним духу, на якому він побудував увесь свій успіх: команда важливіша за індивідуальних гравців. "Кожен повинен спочатку виконувати вимоги тренера, а потім демонструвати свою індивідуальну майстерність", - вважав він.

Перед матчами Ліги чемпіонів 1997-98 років тренер наочно продемонстрував свої вимоги на виснажливих тренувальних зборах в Німеччині, які довели гравцям "Динамо", що легенди про методи Лобановського були правдою.

"Я був свідком того, як досвідчені футболісти плакали біля його ніг, благали завершити тренування раніше. Він завжди відмовлявся, - сказав Шевченко. - У моїй власній хронології він - точка відліку. Є час до Лобановського і час після".

Оскільки Шевченко перед Лігою чемпіонів 1997-98 років відновлювався після травми коліна, Лобановський підготував для нього ще одне випробування.

"Мені довелося пробігти 300 метрів до стадіону п’ять разів, з трьома хвилинами відпочинку між кожним забігом. Останній був схожий на "Зелену милю", останню прогулянку тих, хто перебуває в камері смертників", - казав він.

Такі методи, можливо, були екстремальними - але їхні результати вражали.

"Динамо" опинилося в одній групі з ПСВ Ейндговен, "Ньюкасл Юнайтед" і "Барселоною". Усі команди, які тренував Лобановський, грали з двома універсальними форвардами, здатними грати в глибині поля, щоб створити простір для просування півзахисників. Цього разу ці ролі виконували Андрій Шевченко та Сергій Ребров.

Обидва забили під час перемоги 3:1 в Ейндховені та в домашньому матчі "Динамо" з "Ньюкаслом", який завершився нічиєю 2:2. У першому двобої проти "Барселони" "Динамо" перемогло з рахунком 3:0 - і в цьому матчі також забив Ребров.

Під час матчу в Іспанії світ відкрив для себе 21-річного Шевченка, який зробив хет-трик у першому таймі, коли команда Лобановського розгромила "Барселону" на чолі з Луїсом ван Галом та з Луїшем Фігу та Рівалдо у складі. Ребров додав свій четвертий гол у чотирьох матчах і закріпив перемогу з рахунком 4:0.

Динамівці витанцьовували перед невеликою групою виїзної підтримки, поки на трибунах, що стрімко порожніли, майоріли синьо-жовті прапори країни.

Після цього Лобановський відвів Шевченка вбік.

"Це тільки початок, - сказав він. - Ти досягнеш рівня, якого досягають одиниці. Не зупиняйся. Ніколи не будь задоволеним".

Очоливши групу, "Динамо" поступилося майбутньому фіналісту "Ювентусу". Але в турнірі наступного сезону вони були ще кращими.

Тоді "Динамо" обіграло "Арсенал", "Ланс" і "Панатінаїкос", знову фінішувало на першому місці у своїй групі та зіграло у двоматчевому чвертьфіналі проти "Реала".

"Реал", у складі якого були Роберто Карлос, Кларенс Зеєдорф і Рауль, був чинним чемпіоном і явним фаворитом.

Перший матч в Іспанії завершився внічию 1:1. А потім, на очах у 81,5 тисячі своїх уболівальників, "Динамо" виграло матч у відповідь із рахунком 2:0. Забивши єдиний гол "Динамо" в першому матчі, Шевченко відзначився обома голами у другому, кожен раз забиваючи у ворота завдяки блискучим пасам Реброва тієї холодної київської ночі.

Ця перемога забезпечила "Динамо" третій півфінал Ліги чемпіонів під керівництвом Лобановського - через 22 роки після першого.

Однак у Шевченка та Лобановського був секрет, про який ніхто у роздягальні більше не знав : це буде їхня остання спільна європейська кампанія.

На той момент уже була укладена угода з "Міланом" за 25 мільйонів доларів, і наприкінці сезону Шевченко мав поїхати до Італії.

У півфіналі команда Лобановського протистояла його давньому супернику – "Баварії".

У Києві "Динамо" за 12 хвилин до кінця матчу вело з рахунком 3:1, а Шевченко забив свій сьомий і восьмий голи на турнірі того сезону.

У них були шанси збільшити перевагу, але голи Штефана Еффенберга та Карстена Янкера зрівняли рахунок. Один гол Маріо Баслера у Німеччині визначив, що саме "Баварія", а не "Динамо", зійдеться у фіналі з "Манчестер Юнайтед", який тоді змагався за требл - перемогу в трьох турнірах протягом одного сезону.

"Я не міг дивитися на вираз обличчя Лобановського, - казав Шевченко про ту ніч у Мюнхені. - Я бачив, як сильно він хотів виграти цей трофей".

Менш ніж через три роки, 13 травня 2002 року, Лобановський знепритомнів на боковій лінії під час матчу "Динамо" проти запорізького "Металурга" і так і не одужав. Шевченко дізнався про це під час післясезонного туру Сполученими Штатами з "Міланом" і приїхав, щоб приєднатися до майже 200 000 людей, які оплакували ікону спорту на вулицях Києва.

Прощання з тренером відбулося на стадіоні "Динамо", який того ж року назвуть на честь Лобановського, і Шевченко прийшов туди віддати йому шану.

"У мене були ірраціональні думки, - згадував Шевченко. - Я весь час думав, що він прокинеться від вічного сну, і прожене лікаря, який поставив йому неправильний діагноз, на очах у всіх, так само, як колись медика, який одного разу намагався змусити мене пропустити тренування через температуру".

Навесні 2003 року біля стадіону, який тепер має його ім'я, встановили пам'ятник Лобановському. Великий тренер сидить на лаві й спостерігає - за містом і його футболістами.

І саме туди Шевченко, за кілька місяців після відкриття пам’ятника, привіз нагороду, яку Лобановський так і не зміг отримати за життя. Він поклав Кубок європейських чемпіонів на лаву біля свого старого тренера й відійшов, щоб нарешті побачити їх разом.

"З цього моменту спогади про нього у 1999 році стали трохи солодшими, – каже Шевченко. - Він посміхався більше, я посміхався більше. Частина його завжди була в мені. Він також був чемпіоном Європи".

Джерело: ВВС