Ірина Конарева: “Яка ж прекрасна у мене робота! Я щаслива!»

Очільниця Запорізької обласної філармонії, заслужена працівниця культури України Ірина Конарева стала «Портретом нації» за версією журналу «First+», який проводив однойменний медійний спецпроєкт.

Проєкт розповідає про запоріжців, якими пишається наше місто, яких знають не тільки в Україні, а й далеко за її межами.

«Ці люди заслужили повагу та шанування своїми досягненнями та творчими здобутками. Вони різні за віком та працюють у різних напрямах, але їх об’єднує одне – вони прославляють наш край і роблять все для того, щоб ми могли пишатися рідним містом», - зазначають організатори спецпроєкту.

На початку січня цього року виповнилося 10 років, як Ірина Конарева очолила Запорізьку обласну філармонію. Вони пролетіли як одна мить, бо були наповнені яскравими прем’єрами та крутезними творчими проєктами, які завжди находили відгук у серцях вдячних глядачів.

...Стихли останні музичні акорди, аплодисменти і захоплені відгуки браво, гомінливо розійшлися глядачі. Кожного разу вона відзначала для себе, як світлішали, оживали їхні обличчя після концерту попри обпалені воєнною бідою душі. І це було відчуття доброго дива, яке вже вкотре творила з людьми музика, і до якого вона – керівник Запорізької обласної філармонії, заслужений працівник культури України Ірина Конарева причетна…

Відзнята традиційна після кожного виступу колективна світлина на сцені, опущена завіса, яка навіть у притишеному світлі філармонійної люстри виглядає вишукано і зблискує золотавими іскрами. Зал наповнюється тишею і тільки десь ще ледь вчувається мелодія, чи, скоріше, її відлуння, бо ж повної тиші там, де живе музика, напевне не буває…

Скільки вже таких вечорів було в її житті і в житті колективу, яким вона керує, з яким разом працює, переживає злети, долає труднощі та завжди відчуває надійне плече кожного - і тих, хто працює на сцені, і тих, хто за лаштунками! Бо як гарний музичний твір неможливий без якоїсь ноти, тону чи напівтону, так і в філармонії важливі всі, без винятку. Спільна творчість, взаєморозуміння і повага до кожного – запорука успіху - таку філософію сповідує директор і в цьому її беззаперечно підтримує колектив.

Ірина Конарева пригадує, як у перші дні війни, коли звичний світ перевернувся і треба було шукати нові смисли життя і роботи у цих непростих реаліях, двері відчинилися і кабінет заповнило її філармонійне братство:

- Прорвемося, Ірино Едуардівно! Ми ось тут подумали, давайте зробимо оце і оце… – і посипалися пропозиції про підтримку захисників, про оновлення репертуару, про творчі проекти кожного колективу, про волонтерські задуми. І вони разом вибудували новий зміст життєдіяльності тепер вже єдиної прифронтової філармонії, якою вона залишається і донині, і високе це звання виправдовує з честю.

Однак, це вже справи наших днів, а щоб краще зрозуміти їх витоки і сенси, треба розповісти, хоч коротко, про нашу героїню, шлях, який привів Ірину Конареву до найголовнішої справи життя.

Про кар’єру працівника культури вона ні в дитинстві, ні в роки шкільної юності не мріяла. Просто росла і вчилася у литовському місті Каунасі така собі напрочуд активна і талановита дівчинка. Батько – військовий у кількох поколіннях – освічений, мудрий, виважений, мама – бібліотекарка, залюблена у свою родину. Познайомилися вони у студентські роки у Харкові, на ковзанці, обоє були неспокійної енергійної вдачі, а ще любили співати під гітару на зустрічах з друзями чи просто в сімейному колі… До речі, прекрасно співають і досі.

Напевне саме від батьків наслідувала Ірина енергійність, організованість і відповідальність, любов до життя у всіх його проявах, до музики і мистецтва. Вона прекрасно вчилася, брала участь у художній самодіяльності, була визнаною заводилою, відмінно закінчила музичну школу. Але майбутню професію за неї визначив випадок. Коли соціологи проводили опитування серед старшокласників, хто ким хоче бути, Ірини в школі не було. І її класний керівник в анкеті замість неї написала: буде вступати до інституту культури. Мабуть, ще тоді розгледіла в дівчині певний потенціал.

Після школи Ірина разом з татом поїхала до Харкова, міста юності батьків. І вони пішли спочатку до університету. Прекрасно володіючи англійською, Ірина націлилася на факультет іноземних мов. Але як зайшли, так і вийшли. Жодним порухом не відгукнулася на те її душа.

Вирішили походити ще по вишах. А тут якраз по дорозі інститут культури. Зайшли – і дивне тепло торкнулося душі. Тут хотілося залишитись. Ще й студентка з приймальної комісії порадила: «А давай до нас, на бібліотечний факультет, так цікаво!» В школі Ірина любила точні і природничі предмети, тож здала документи на спеціальність «бібліотекар природничо-наукової літератури». Батько сказав тоді: «Доню, запам’ятай, ти завжди будеш потрібна людям, тому що бібліотека є навіть на підводному човні». Оте таткове «ти завжди будеш потрібна людям» визначило весь зміст її життя, де б вона потім не працювала.

Після закінчення вишу, де Ірина Конарева, до речі, займалася охоче і доволі успішно, виступала з концертами у складі професійного хору, приїхала за розподілом до Запоріжжя. Працювала в ЦНТІ, потім – в бібліотеці ім. Маяковського. І не тільки видавала книжки та спілкувалась з читачами.

Тут її бурхлива енергія вилилася в багаточисельні заходи, на які до бібліотеки охоче йшли люди. Зустрічі з артистами філармонії, поетами і письменниками, художниками, іншими цікавими особистостями стали родзинкою бібліотеки.

Дівчину помітили, запросили до обласного управління культури. В 22 роки вона стала провідним інспектором по бібліотеках, а згодом – заступником, очільником обласного управління культури, директором Департаменту культури, туризму, національностей та релігій облдержадміністрації…

Ірина Конарева має солідний стаж роботи в закладах культури – понад 40 років – і їй є чим пишатися! Це за її безпосередній участі були започатковані Всеукраїнський фестиваль «Покрова на Хортиці», фестивалі у Бердянську та Приморську, Всеукраїнське дійство біля Запорізького дуба. Багато зусиль доклала Ірина Конарева до розбудови історико-культурного комплексу «Запорізька Січ» Національного заповідника «Хортиця», створення історико-культурного комплексу «700-літній Запорізький дуб» та встановлення найвищого флагштока з прапором України на острові Хортиця.

Є про що згадати і про часи, коли вона закінчила Національну академію державного управління при Президентові України, здобула ступінь магістра державного управління, а потім різко і неочікувано для багатьох змінила свій статус. Хотіла раніше, бо відчувала, що вже зробила все, що могла, в управлінні культури, та не наважувалась залишити розпочате.

Допомогли обставини, хоч тоді і здавалося, не дуже веселі, але вона вдячна за них долі. Бо знайшла себе і на новій стезі. Роки керування одним з найбільших запорізьких палаців - Палацом культури алюмінієвого комбінату згадує з теплотою.

Не обтяжуючи читача переліком здійснених там справ, зазначимо, культурний заклад за час її роботи піднявся на новий рівень, став кращим в країні, а вона визнана кращим керівником закладу культури України. Воістину, талановита людина талановита у всьому.

Тож призначення Ірини Конаревої генеральним директором Запорізької обласної філармонії було сприйняте як належне. Досвід, енергія, творчий підхід до справи, вміння працювати з людьми були незаперечним її доробком. І вже за традицією, вона прийшла на нове місце з новими ідеями, які з перших же днів роботи разом з колективом взялася втілювати в життя.

Їй випало вирішити чимало великих проблем – проведення реконструкції закладу і відновлення у первозданних параметрах та якостях (одна акустика чого вартувала!) концертної зали та сцени, кардинальне перетворення розвитку філармоніїї, удосконалення репертуарної політики існуючих творчих колективів та створення нових мистецьких формувань, реформування адміністративної та рекламної діяльності, вибудовування нових підходів до звукового, світлового та відеосупроводження концертів, організація роботи в умовах ковідного карантину та воєнного стану. Це, якщо тільки штрихами окреслити.

А якщо більш детально, сьогодні обласна філармонія під керівництвом Ірини Конаревої – це колектив однодумців, справжня плеяда зірок, яскравих особистостей та досвідчених майстрів, які прославляють та збагачують українське мистецтво.

Прем’єри концертних програм творчих колективів – завжди визначна подія в музичному житті, втілення найсміливіших новаторських задумів та, як наслідок, - неймовірні емоції.

Академічний симфонічний оркестр, який щойно відзначив своє 66-річчя, - це колектив прекрасних музикантів, досконалий репертуар та європейського рівня програми. Згадайте лазерне шоу «Парад планет», програми «Карміна Бурана», «Симфонія єднання», «Великі романтики», «Мелодії Різдва», симфонічні концерти під відкритим небом на Хортиці та в Дубовці тощо… Це - вишуканий і досконалий Диксиленд артистів симфонічного оркестр. А ще це харизматичний Дмитро Мітнік, витончений Василь Коваль, яскрава Ілона Турчанінова та багато інших талановитих музикантів.

Потужна мистецька візитівка нашого краю - академічний козацький ансамбль пісні і танцю «Запорожці», який наприкінці 2023 року відзначив 30 річницю своєї діяльності і попри все зараз знаходиться у чудовій творчій формі завдяки керівникам – головному хормейстеру, заслуженому артисту України Сергію Черногору, балетмейстеру-постановнику Олегу Кравцю та музичному керівнику, заслуженому артисту України Олегу Кугаєвському. Новаторські і надзвичайно цікаві натхнені проекти ансамблю сильні своїм національним духом - театралізована вистава «Лісова пісня», фольк-рок опера «Легенда про отамана», ландшафтне театралізоване дійство «Запорожець за Дунаєм», програми «Два кольори», «Гей, соколи!».

Неймовірно талановиті артисти художнього відділу - солісти, музиканти, майстри художнього слова – додають до творчого бренду філармонії яскравих фарб, збагачують репертуар новими мистецькими знахідками та цікавими прем’єрами. Під орудою музичного керівника Оксани Гопки саме вони – Юлія Якса, Микола Квєтков, Вікторія Шестакова, Анастасія Литвин - згенерували незабутні творчі програми «Генії оперної сцени», «Мій Шевченко», «Музика нескорених», «Музичні компліменти», «Єдина вільна моя Україна», «За крок до Перемоги» та багато інших.

Популярністю у слухачів користуються концертні програми джаз-бенду «Music men» під керуванням Юрія Крюкова. Нарешті, Запорізька обласна філармонія – це унікальні у своєму роді проекти «Філармонія – дітям» і «Мистецькі зустрічі у камерній залі», які були започатковані в Запорізькій філармонії одними з перших в Україні.

Війна окреслила нові шляхи і завдання. Треба було в перші дні стресу, відчаю і водночас мужності знайти своє місце аби додати людям сили і впевненості. Гармати не здатні змусити мовчати музи!

Ірина Конарева і колектив філармонії змогли це зробити. З початку війни вони започаткували культурно-мистецький проект «Філармонійна оборона – в дії»: проводили концерти для військовослужбовців у шпиталях та профілакторіях, для волонтерів, внутрішньо переміщених осіб із Маріуполя, Северодонецька, Волновахи, Бахмута, Бердянська, Токмака, Оріхова, Гуляйполя та Василівки, як для дорослих, так і для дітей. Понад 40 тисяч людей пільгових категорій стали глядачами цих заходів.

Всі артисти опанували для себе новий напрямок – волонтерство: шили прапори та одяг, плели маскувальні сітки, пекли пиріжки для воїнів і переселенців (100 тисяч – переконлива цифра?), в’язали теплі шкарпетки, збирали одяг, сортували сотні тонн благодійної допомоги, чергували у волонтерських центрах, що роблять і дотепер. І при цьому не полишали репетицій й не тільки відновили концерти і оновили репертуар, а ще й блискуче провели черговий концертний сезон.

Філармонія працює, зцілює від болю і безнадії душі людей. І вони йдуть на концерти, і музика допомагає жити та перемагати. Тривоги і обстріли напружують, можуть налякати, але нічого не в змозі змінити, бо така сила у мистецтві, у єднанні людей, рівній якій нічого немає у світі.

Це Ірина Конарева бачить і відчуває щодня, бо саме вона – одна з творців цього дива. Хвилюється на кожному концерті, як вперше, і часто подумки повторює за артистами слова і мелодії, немов сама виступає зі сцени. Радіє кожному успіху і пишається кожним артистом. І так вже 10 років - символічно, що цей ювілей співпав з 85-річчям Запорізької обласної філармонії.

Якось, після одного з концертів, я жартома зауважила, що, мовляв, мені здається, що Ірина Едуардівна іноді сама собі заздрить, що у неї така цікава робота. У відповідь вона радісно засміялася: «Точно! Яка ж прекрасна у мене робота! Які чудові талановиті артисти філармонії мене оточують! Я щаслива!»
 

Чим вимірюється щастя Ірини Конаревої? Підтримкою родини, можливістю займатись улюбленою справою? Так, все це вона має. Людським і суспільним визнанням? Вона його здобула – заслужений працівник культури України, «Жінка третього тисячоліття», нагороджена орденом Княгині Ольги III ступеня, досвідчений керівник великого колективу, який працює творчо і злагоджено, без фальшивих нот. А ще глибоким усвідомленням дуже важливої істини, яку колись пророче сформулював їй батько, і яка стала змістом її життя: «Доню, ти завжди будеш потрібна людям».

Автор: Валентина БИСТРОВА