Олександр АНДРУЩЕНКО: Небо і хмари

 Остання хмара відійшла за обрій,

І спорожніли небо і душа.

І відчуття життя такі прозорі,

Ніби по них іде надій межа.

Як легко і співати, і радіти,

Занурюватись в чистоту думок,

Забути про усі на світі біди,

Тікати від гріхів за кроком крок!

Гуде в блакиті дзвін мідноголосий,

Ось-ось промінням в поле упаде.

І потечуть струмків веселі сльози,

Засяють мрій дарунки де-не-де.

Приходить щастя нібито нізвідки,

Охоплює буття з усіх боків.

А ми, майстерності такої свідки,

Сприймаєм серцем голоси дзвінкі.

Порожнє небо знов чека на хмари.

Воно без них, як люди без спокус.

Готує десь гроза дощів фанфари,

І грім накручує на палець вус.