Політичне українство, або Як президент запрошує стати українцями громадян інших держав

22 січня Президент вніс до парламенту законопроєкт №10425 "Про деякі питання у сфері міграції щодо підстав і порядку набуття та припинення громадянства України".

Або простіше: про множинне громадянство (так званий мультипатризм – буквально багатобатьківщинність). Ще простіше: про можливість громадянам 33 країн швидко ставати українцями. Законопроєкт визначений невідкладним.

Чому множинне громадянство – вимога часу?

Так, цей день настав – Україна спробує стати країною, яка не заперечує проти твоїх правових зв’язків з іншою державою.

У нас є поширений міф про те, що Конституція забороняє подвійне громадянство. Насправді це не так, а якщо точніше – не зовсім так. 

Стаття 4 Конституції України дійсно містить положення про те, що в Україні існує ЄДИНЕ громадянство. Норма спрямована на забезпечення єдиного правового статусу для всіх громадян України та однакового правового зв'язку кожного громадянина з державою. Більш того, в частині першій статті 25 Конституції України визначено, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Однак, про жодну заборону подвійного громадянства у Конституції не згадується.

Законодавець тлумачить конституційні норми вже у спеціальному законі "Про громадянство України". Саме там, у статті 2, пояснюється принцип єдиного громадянства як такий, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Тобто, коли ми говоримо про єдине громадянство України, то говоримо про те, що в Україні можна отримати громадянство тільки України, а от громадян Херсонщини, Київщини чи Тернопілля не існує (до уваги божевільним зрадникам-сепаратистам на окупованих територіях України).

У статті ж 19 Закону передбачаються підстави втрати громадянства. Однією з таких підстав є добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, з винятками за народженням, одруженням тощо. І саме ця норма є так званою "забороною подвійного громадянства". 

Ви добровільно стаєте громадянином іншої держави? Держава Україна про це дізнається? Прощайтесь з українським паспортом.

Новий законопроєкт пропонує прибрати жорстку заборону набуття для громадянств 33 країн. Якщо ви отримуєте паспорт однієї із них, це більше не буде підставою для втрати громадянства України.

Понад те, іноземець, який є громадянином  держави, громадяни яких можуть набути громадянство України у спрощеному порядку (давайте їх перелічимо: Республіка Австрія, Королівство Бельгія, Республіка Болгарія, Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії, Грецька Республіка, Королівство Данія, Естонська Республіка, Ірландія, Королівство Іспанія, Італійська Республіка, Канада, Республіка Кіпр, Королівство Норвегія, Латвійська Республіка, Литовська Республіка, Велике Герцогство Люксембург, Республіка Мальта, Королівство Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина, Республіка Польща, Португальська Республіка, Румунія, Словацька Республіка, Республіка Словенія, Сполучені Штати Америки, Угорщина, Фінляндська Республіка, Французька Республіка, Республіка Хорватія, Чеська Республіка, Королівство Швеція, Швейцарська Конфедерація, Японія)  може набувати громадянство України у спрощеному порядку. 

Спрощений порядок полягає у поданні такою особою декларації про визнання себе громадянином України. 

Що говорить про це світова практика?

Варто підкреслити, що громадянство є виявом суверенітету держави, оскільки остання має право самостійно вирішувати, хто може бути її громадянином. Від того, як будуть врегульовані в державі питання громадянства, багато в чому залежать стабільність та безпека суспільства. 

Положеннями Європейської конвенції про громадянство 1997 року (далі – Конвенція), ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Європейської конвенції про громадянство", законодавчо закріплено, що у питаннях громадянства мають враховуватися законні інтереси як держав, так і окремих осіб, а також право кожної держави вільно вирішувати, які наслідки має у її внутрішньодержавному праві факт набуття її громадянином іншого громадянства або його належності до іншого громадянства. 

Також за Конвенцією держава сприяє прогресивному розвитку правових принципів, які стосуються громадянства, та їхньому запровадженню у внутрішньодержавному праві.

Так само самостійно держави можуть вирішувати й питання щодо множинності громадянства. Наприклад, у Конвенції 1997 року, стороною якої є і Україна, зазначається, що кожна держава може вільно вирішувати, які наслідки має у її внутрішньодержавному праві факт набуття її громадянином іншого громадянства або його належності до іншого громадянства. Водночас, згідно із приписом ст. 15 Конвенції, її положення не обмежують право кожної держави встановлювати у своєму внутрішньому праві: 

а) зберігають чи втрачають громадянство її громадяни, які набувають або мають громадянство іншої держави; 

б) чи пов’язане набуття або збереження її громадянства з відмовою від іншого громадянства або з його втратою. 

Відтак, Конвенція дає державам-учасницям право самим дозволяти чи забороняти множинне громадянство та визначати режим правового зв’язку між особою та державою.

Необхідно також зазначити, що питання доцільності множинного громадянства неодноразово вивчалося та аналізувалось у міжнародному праві, оскільки множинне громадянство породжує юридичні та політичні колізії. 

Множинне громадянство існує об’єктивно, незалежно від ставлення до нього тієї або іншої держави, і тягне за собою позитивні та негативні наслідки. З метою подолання колізій були схвалені відповідні міжнародно-правові акти. Крім згаданої вище Конвенції 1997 року, у 1963 році держави-члени Ради Європи також підписали Конвенцію про скорочення випадків багатогромадянства та про військову повинність у випадках багатогромадянства. 

У 1977 році Радою Європи було ухвалено Додатковий протокол до зазначеної Конвенції та внесено до неї поправки.

Три основні підходи держав щодо інституту множинного громадянства

Держави, що визнають множинне громадянство. Такі країни як Канада, Ірландія, Іспанія та Ліхтенштейн дозволяють своїм громадянам мати множинне громадянство. Це лише кілька прикладів, де конституційно визнано цю можливість, часто на підставі історичних договорів, таких як, наприклад, угоди між Іспанією та латиноамериканськими державами.

Держави, що допускають множинне громадянство за певних умов, до яких відносяться США, Велика Британія, Бельгія, Італія та Нідерланди. Тут множинне громадянство допускається за наявності конкретних умов або без вимоги відмовлятися від попереднього громадянства при отриманні нового.

Держави  із обмеженим чи негативним ставленням до множинного громадянства. Певні країни, такі як Німеччина, Японія, мають строгі вимоги до осіб, які отримують їхнє громадянство. Це часто включає в себе відмову від іноземного громадянства або припинення існуючого громадянства перед отриманням нового.

Зазначимо, що лише три країни ЄС – Австрія, Литва і Естонія – станом на зараз обмежують множинне громадянство в будь-якій формі. У Латвії передбачено збереження громадянства для громадян, що отримали громадянство іншої країни – учасниці ЄС, Європейської асоціації вільної торгівлі чи НАТО, а також Австралії, Бразилії, Нової Зеландії. 

Тим часом, Естонія, яка оберігає свою незалежність, забороняє подвійне громадянство, але громадяни, які отримали громадянство Естонії за народженням, не можуть бути його позбавлені. Це дозволяє їм на законних підставах мати подвійне громадянство, хоча фактично законом це заборонено. 

Механізм набуття громадянства та правові наслідки

Для України залишається актуальним питання впливу інституту громадянства на державний суверенітет та його забезпечення, оскільки саме цей інститут є ключем до участі в управлінні державою. Тому важливо не допустити до цього процесу людей, які зловживатимуть правами, наданими їм державою. 

Право на участь в управлінні державними справами передбачає можливість: 

брати участь у референдумах; 

вільно обирати та бути обраними до органів державної влади й органів місцевого самоврядування; 

рівного доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування. 

Законопроєкт пропонує скасувати таку підставу неприйняття до громадянства як вчинення злочину проти людства чи геноциду. Натомість, визначити такою особу, яка створює загрозу національним інтересам, національній безпеці, охороні громадського порядку, суверенітету і територіальній цілісності України.

Для громадян тих країн, які не увійшли до переліку 33, набуття громадянства України можливе лише у парі з припиненням громадянства іншої держави: або декларації про відмову від іноземного громадянства (для певних категорій осіб, див нижче), або ж зобов’язання припинити громадянство іншої держави та надання документу про таке припинення протягом 2 років після набуття українського.

Декларацію про відмову від іноземного громадянства зможе подавати претендент:

Якого визнано біженцем чи якому надано притулок в Україні;

Який в установленому законодавством України порядку проходить або проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії України, або є одним із подружжя такої особи, або є дитиною такої особи;

Який в установленому законодавством України порядку проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії України, контракт якого припинено (розірвано) та якого звільнено з військової служби з підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в" пунктів 1, 2, підпунктами "а", "б" пункту З частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у тому числі нагороджено державною нагородою України, або є одним із подружжя такої особи, або є дитиною такої особи; 

Який отримав посвідку на тимчасове проживання на підставі частин двадцятої, двадцять четвертої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" або є одним із подружжя такої особи, або є дитиною такої особи; 

Який має визначні заслуги перед Україною або прийняття якого до громадянства України становить державний інтерес для України, або є одним із подружжя такої особи, або є дитиною такої особи;

Який є громадянином держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, та зазнав у країні своєї громадянської належності переслідувань, що підтверджується відповідним документом. 

Іноземець чи особа без громадянства може подати заяву для отримання громадянства України. Однією з умов надання громадянства України є безперервне проживання на території України протягом останніх п'яти років. Проте ця умова не стосується тих іноземців чи осіб без громадянства, які мають військовий контракт зі Збройними силами України, Державною спеціальною службою транспорту або Національною гвардією. Це положення також не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України тривалий час, а саме понад три роки.

Що по русні?

Громадянство російської федерації не дозволяє набувати громадянство України.

Примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України.

Добрим є те, що законопроєкт передбачає механізми захисту держави та збереження її національної безпеки в умовах повномасштабної війни з країною-агресором, відколи з 2014 року Росія здійснювала вербування шляхом паспортизації частини українського населення. Однак, у тексті не згадуються члени організацій, визнаних Україною терористичними, які не брали чи не беруть участі у збройній агресії проти України, але несуть таку загрозу. Доцільним було б передбачити ще однією підставою для втрати громадянства України встановлення факту членства у таких організаціях.

Окрім того, Президент пропонує можливість набуття громадянства України та подання, як зазначено вище, декларації про відмови від іноземного громадянства для росіян, що зазнали переслідувань.

Тепер не треба обирати

Цікавим також є той факт, що проєкт закону замість такої підстави для втрати громадянства України, як добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка, відповідно до законодавства цієї держави, не є військовим обов‘язком чи альтернативною (невійськовою) службою, пропонує вважати такою підставою встановлення факту проходження особою військової служби за контрактом у державі, визнані Верховної Радою України державою-агресором або державою-окупантом.

На законопроєкт ще чекає розгляд комітетом ВРУ з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, національних меншин і міжнаціональних відносин та сесійний зал парламенту, тому до нього ще обов’язково будуть внесені зміни.

Є питання стосовно участі у державному житті громадян інших держав, які набудуть громадянство України, їхньої можливості брати участь у виборах, балотуватися, служити в армії тощо.

Однак, уже можна сказати, що якщо основні пропозиції не зазнають істотних змін, то він стає абсолютною революцією сприйняття інституту громадянства в Україні.

Ми відкриваємо двері для громадян країн-членів ЄС, Північної Америки, Швейцарії та Японії, ми запрошуємо їх стати українцями.

Цей законопроєкт – це великий пас українській діаспорі, якій нарешті не треба обирати між старою та новою Батьківщиною. У неї їх тепер може бути дві. Офіційно.

І, що найголовніше, ми починаємо думати над демографічним майбутнім України. Адже війна йде саме за них – за людей. І завдання держави – зробити усе, щоб українців у переможній Україні ставало більше.

Автори:

Максим Костецький, голова Центру формування політики, адвокат

Марта Лігус, аналітикиня Центру формування політики

Джерело: Українська правда