Ми «придбали абонемент» на комплект негараздів. Що тепер робити?

Бідкатися пізно

Блаженний Августин радив прагнути сили, щоб поміняти те, що можеш поміняти; терпіння, щоб прийняти те, чого не можеш; і мудрості — відрізняти перше від другого. (А може, то хтось інший був, бо Інтернет приписує це численним авторам.)

1. Переважна частина суспільства була проти кадрових змін у керівному складі ЗСУ. Але ці зміни сталися. Немає сенсу рвати волосся на голові. Треба жити з цим далі, усвідомлюючи ступінь зрілості, усвідомленості та дорослості очільників держави, який ми не здатні змінити.

2. Очевидно, все це матиме вплив на настрої у суспільстві (в тому числі вплине на мобілізацію), настрої в Збройних силах, настрої в підприємницьких колах (в тому числі вплине на економіку), настрої серед наших союзників тощо. Ми із цим нічого не вдіємо.

3. Негативні наслідки, як я писав, цим не обмежуються. Буде втрачений дорогоцінний час на консолідацію керованості процесами як всередині, так і зовні. Буде остаточно зацементована культура неможливості заперечень і суперечок у правлячій команді. Не буду перераховувати всі негативні наслідки, я про них писав. Але все це вже невідворотне, ми вже «придбали абонемент» на повний комплект негараздів. Бідкатися пізно, треба із цим жити далі.

4. Безумовно, ми маємо висловити глибоку подяку звільненим командувачам Збройних сил. Водночас нашої підтримки потребують новопризначені командувачі, адже їхні майбутні перемоги — це наші перемоги, а їхні поразки — це наші поразки. Цей зв’язок нерозривний, його треба усвідомити й побажати їм найкращого.

5. Заклики до революції є найкоротшим способом остаточно втратити країну. Розколота країна не зможе захищатися. На щастя, всім політикам це добре зрозуміло. На лихо, це зрозуміло не всім їхнім послідовникам.

6. Що тепер робити? По-перше, включити мудрість і розрізнити, що ми можемо змінити, а що ні. Те, на що ми не можемо вплинути, доведеться прийняти, хай би як неприємно це не було. Фокусуймося на тому, що ми можемо змінити. Такі речі навколо нас є. Навколо кожного і кожної з нас. Це потребує певного ступеня дорослості, бо ж хочеться по-дитячому сховатися від проблем, перекласти їх на когось, бути впевненими, що все буде добре. Але якщо ми не досягнемо того рівня дорослості, який від нас вимагається, то будемо нічим не краще тих людей нагорі, яких ми критикуємо.

7. Я багато разів казав, що у нас є ми і більше нікого, окрім нас, в нас нема. На щастя, певний час була постать, яка для суспільства уособлювала дорослість, мудрість та усвідомленість. На лихо, цей час завершився. Тепер треба самим ставати тими дорослими, яких ми прагнемо бачити навколо.

Що робити, я вже писав неодноразово.

Валерій Пекар,

Підприємець, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи

Джерело: NV