Ольга ЛЕЩИМЕНКО: Катрусині пиріжки

Світлій пам’яті моїй матусі Катрусі в День матері

Скільки пам’ятаю своє дитинство, юність, дорослість, та що там казати, все життя, окремою красивою й смачною безмежно-довгою сторінкою є в ньому … мамині пиріжки. Смажені з картоплею й печінкою, просто з картоплею, печені з вишнями й різними іншими начинками є окремою неперевершеною вершиною кулінарних витворів нашої родини.

Мама ніколи не пекла й не смажила «трошки». То завжди була велетенська золотаво-запашна гора, від якої божеволіла кожна клітина тіла навіть тоді, коли ти наїдений (мамине слово), годі вже й казати, коли ти голодний! Треба зазначити, що матуся робила як пиріжки-малятка, так і такі, що «Хоч очам соромно, зате душі радісно» – це її соковитий вислів, такий рідний і по-справжньому український. Чому, спитаєте ви? Тому що мама завжди пригощала ними всіх, хто заходив до мене в гості, хто жив поруч, кому треба передати «гостинчик».

А коли вже я стала жити окремо й не так близько, все одно завжди телефонувала й говорила: «Зайди, забери пиріжечки. Ну зайди, я ображусь!» І ти, скільки би справ не було, робиш, як скажений пес, гак, забігаєш, забираєш, цьомаєш, або й забуваєш, бо ніколи, й летиш далі робити свої невідкладно-важливі справи.

А мама … А мама зітхає й хрестить у спину, прохаючи Богородицю й усіх Святих молити за тебе Всевишнього. Ти то відчуваєш шкірою й знаєш, ніколи в житті ніхто так більше не зробить, вистрибуєш з під’їзду, озираєшся на вікно й бачиш, як вона, старенька та, якась по-дитячому маленька, махає тобі долонькою у слід. І буде стояти так довго-довго, зітхаючи й усміхаючись: «Забігла все ж таки, взяла пиріжечки».

Це коло маминих гостинців, насправді, було рятувальним. Бо скільки би не було мені років, які б важливі справи не накривали з головою, є квартирка на четвертому поверсі, де чекають у будь-який час доби, де найкращий шматочок, перша полуничка, перші півонії, перше все-все на світі – для мене.

Написала «чекають» у теперішньому часі. Але насправді «чекали». І від цього гірка сіль сама собою краплинами котиться з очей і я тихенько плачу, як тоді, коли мама з найкращих міркувань дістає для єдиної донечки дефіцитну путівку в табір на море, а я, відірвана з м’ясом, від найріднішої у світі, плачу тихенько, накрившися з головою простирадлом, і шепчу, й мрію лише про одне: «Матусечко, забери мене!»

Сьогодні, відвідавши з чоловіком могили батьків, що давно спостерігають за нами з небес, проїздили повз будинок, в якому жила мама. Чоловік запитав, чи не ностальгую я. А я холодно й відчужено, навіть не дивлячись в той бік відповіла, що ні. Не дивилась, бо боляче. Бо не піднімаю очі на вікна однушки на четвертому поверсі, не вишукую їх поглядом серед сусідських вікон, бо ніколи вже не засвітяться вони теплим жовтим, ніколи не дивитиметься з них моя матуся, ніколи не помахає у слід натруженою долонькою, не перехрестить. Як мало я цілувала твої долоні, мамо! Як мало пригорталась до них лицем. Як мало сказала тобі теплих слів.

Я, як будь-яка людина, що має щось дуже цінне протягом всього життя, недооцінювала, а часто й знецінювала.

Скажіть, шановні читачі, чи знайомо вам таке? От володієш коштовністю, й думаєш, що у всіх таке є. Й тільки згодом виявляється, що то – безцінний скарб, який треба охороняти, дбати про нього й зберігати, як зіницю ока.

Що й сказати, я, яка все своє життя мала доступ до величезної кількості млинців, пиріжків, рогаликів, тортиків, зефірів, цукерок, вареничків, пельменів маминого виробництва не встигла записати рецепт найвідоміших її пиріжків. Так буває, думаєш, ще встигну. Ні. Не встигла.

Але, дякувати Богу, моя подружка Світланка, яка ніколи не дружила з тістом, записала. Й не просто записала, а турботливо зберігає, та пече все: й солодке, й солоне тільки за ним і мені, легковажній бабці (що означає це слово?), розказала. І в записничку моєї подруги рецепт маминого тіста вже багато років називається так: « Картусині пиріжки». Ви не уявляєте, з якими жагою, вдячністю й щемом я записувала! Наче отримала доступ до найбільшої скарбниці у світі!

От і зараз, приїхавши з відвідин могилок померлих батьків, я абсолютно спонтанно для себе й логічно, я думаю, для мами, вирішила зробити … так, друзі! Матусини пиріжки! Тож поки тісто дозріває, а начинка вистигає, я сиджу й пишу це оповідання.

А ви, мої милі читачі, зберігайте собі, скоріше, не наступайте, як я, на граблі! До речі, де наголос у слові «граблі»? Гаразд, домовились, у кінці напишу, подивитесь!

Тож я на сто відстотків упевнена, що зараз станеться диво! Чому? Тому що рецепт маминого тіста для пиріжків полетить у багато-багато домівок, а Катруся, так звали матусю, усміхнеться з небес, перехрестить легкими хмаринами й обійме лагідним вітерцем.

• Отже, для тіста «Катрусиних пиріжків» беремо пів літра теплої води. Пів літра пишемо окремо, бо «пів» можна замінити словом «половина» – це такий гачечок, як я люблю говорити. Та ви й так знаєте про це, чи не так?
• У теплій воді розчиняємо пів пачки свіжих дріжджів (тут вимовляємо буквосполучення -ждж- як один звук – така окраса нашої вимови!)
• Розчинили. Дуже добре!
• Чотири столових ложки цукру й одну чайну – солі.
• Розмішали. У вас все прегарно виходить! Ви ж пам’ятаєте, що в нашій мові немає слова «получається»? Ну так, ви й це знаєте! Є слово «виходить»! Пишаюсь вами!
• Розмішайте й додайте одне яйце.
• Чотири столові ложки олії – туди ж.
• І три півлітрових баночки борошна. Не полінуйтесь, просійте. О, як добре!

Тепер все перекалапуцайте, трохи вимісіть і … покладіть у великий пакет! Ахах! Так, саме у великий пакет! Та годі вам, візьміть більший, відмотайте з рулону тих, що купуєте для сміття. Так, так, не дивуйтесь, любі мої! Коли ви зробите так, я вам раджу, ви зрозумієте, які ж ви молодці, бо дослухались до моєї, тобто, поради любої матусі! Всередині пакет змастіть олією.

Тепер ніжно відправляйте туди тісто. Повітря з пакета випустіть і зав’яжіть на маківці, залишаючи багато вільного простору. Саме цей простір дуже скоро заповниться пухким і слухняним тістом, готовим виконувати будь-які ваші забаганки. Пакет в холодильник на дві години. Все! Забудьте про нього! Готуйте начинки (де наголос?), робіть манікюр, спіть, читайте, вивчайте українську, дивлячись мої навчальні відео в усіх соцмережах і, … готуйтесь до дива!

Я от щойно збігала, зазирнула в холодильник, ахнула й побігла писати далі, трохи обмявши тісто прямо в пакеті, бо воно вже готове злетіти за хмари вище неба, так виросло! Але ж я маю дописати!

Як тільки плюс/мінус дві голини пройде, діставайте тісто, помісіть гарненько, попередньо змастивши руки в олії. Далі легко: формуйте маленькі пиріжечки, й викладайте на дощечку, також змащену олійкою. Чому я раджу робити маленькі пиріжки? Тому що в іншому випадку буде, як я писала на початку: «Хоч очам соромно, зате душі радісно!» А проте, робіть, як любите!

Тісто буде доволі живим і говірким, та пам’ятайте, що ви в нього господиня, а не навпаки, змащуйте руки в олії й робіть свою справу! Поки ліпите ваші кулінарні шедеври, пиріжечки підростають на очах і починають сваритися, хто ж з них потрапить у першу партію на добре розігріту пательню? Один поперед одного вистрибуватимуть. Та тільки не ведіться на їхні провокації та витребеньки й упевнено починайте з тих, що зробили першими.

Вогонь – середній, щоб гарно все просмажилось. Бачите золотисто-коричневий бік пиріжечка, перевертаєте на інший. Я це роблю за допомогою двох виделок, уже писала про це. Для мене це – найзручніший спосіб! А ви як робите?

Я вам гарантую, незчуєтеся, як матимете свою пиріжкову Говерлу!

Таке тісто робіть і для солодких пиріжечків! Сміливо відправляйте в духовку! От побачите, що то буде за смакота!

З цим тістом ви завжди будете тішити ваших домашніх: від звичних уже пиріжків до булочок різних конфігурацій і викрутасів! От коли в мене з’являться онуки, я випікатиму для них жайворонків та восьминожків, рибок і сонечка!

Головне, що рецепт «Катрусиних пиріжків» існує, живе й розлетиться світом завдяки моїй подрузі, що його зберегла, мені, що написала це оповідання, й вам, що спробуєте, напишете мені враження й заберете до скрині своїх рецептів. Домовились?

• Готуйте з любов’ю так, як я переповіла вам.
• Пішла смажити. Сьогодні в мене – пиріжечки з начинкою з картоплі й печінки.
• Готуйте з любов’ю й смакуйте все! Своє життя також!
• Готуйте так, як хочете, як мріяли, але не наважувались досі зробити.
• Все вийде! Тільки почніть. Вдих – крок. Вірю у вас!
• Озирніться, рецепти вашого роду поруч і тільки й чекають, щоб ви відчули їхню підтримку. Видих – крок – два. Вдих – крок – три. Все, вперед!

Післямова.

Я ж обіцяла вам цікавинки з української:

граблі́ – наголос на останньому складі;

на́чинка – наголос на першому складі. Не сперечайтесь. Завжди – на першому;

бабка – українською те, що рос* «стрєкоза»!