Мелитопольский командир рассказал, что надо делать, чтобы армия стала как в НАТО

Чтобы армия стала соответствовать стандартам НАТО, надо меньше воровать.

Мелитополец Дмитрий Герасименко дал интервью "Армии ФМ".

Заместитель командира 56 ОМБр, наш земляк Дмитрий Герасименко рассказал журналисту Елене Кравченко и слушателям "Армии ФМ"  о своем боевом пути и о развитии одной из самых молодых бригад в ВСУ.

Олена Кравченко: Як почалася ваша служба у ЗСУ?

Дмитро Герасименко: Після 12 років служби і п’ятирічної перерви, моя служба почалася вдруге. В квітні 2014 року, з формування 23 батальйону на той час територіальної оборони. Я призвався командиром роти, капітаном запасу. Душевні пориви повели до військкомату, бо країна була на порозі війни, Крим забрали. Треба було прикласти свої вміння і життєві напрацювання. На той час не думав, що доведеться так довго воювати, але служити Батьківщині треба було. Відтоді так і служу в 56 бригаді, 23 батальйон.

Олена Кравченко: Коли ви зрозуміли, що дійсно почалася війна?

Дмитро Герасименко: Мабуть, з першими пострілами – травень 2014 року, околиці Маріуполя. Тоді ми чули як в місті йдуть бої. Тоді зрозуміли. Що це війна і протистояння деяких місцевих жителів. А перше, коли мені довелося стикнутися з війною – коли з’явилися перші загиблі, мої підлеглі. Перші бойові зіткнення, на той час незрозуміло з ким. Були і російські військовослужбовці, і місцеві сєпари, так ми їх називаємо. Це був кінець літа, початок осені. Тоді конкретно батальйон приймав участь у бойових діях.

Олена Кравченко: В яких найбільших боях ви брали учать?

Дмитро Герасименко: Не хочеться і перебільшувати, і применшувати, бо я є не один приймав участь в боях, а з товаришами і підлеглими. Найважчими були бої 5 вересня при штурмі Новоазовська. Бій був стрілковим. Видно було в кого стріляєш, хто в тебе стріляє. Потім були бої на більші відстані. Під Маріуполем відстань дозволяє. Досить серйозним випробуванням для батальйону була авдіївська промзона. Там десятки метрів розділяли нас з противником. Сказати, що страшніше – стрілків бій очі в очі чи перемішування піхоти в окопах артилерією – і те, і те страшно. Але такого, щоб військовослужбовці тікали від страху – не було і немає.

Олена Кравченко: Наскільки змінилася армія з 2014 року і до сьогодні?

Дмитро Герасименко: Вважаю, що раніше армії не було взагалі. А зараз наша армія, яка перевдягнулася з дубка в піксель, пройшла шлях від неандертальця з дубинкою, до космічного піхотинця з бластером. Не було зовсім нічого, зараз солдати все знають і вміють і не заглядають в очі командирів: «що ж робити» - всі знають самі. Армії ще багато часу треба, щоб сформуватися, але я вкладу частину себе і своєї душі в формування цієї армії.

Олена Кравченко: Що потрібно українському війську, щоб воно досягло натівських стандартів?

Дмитро Герасименко: Скажу чесно, але не популярно: красти не будемо багато на всіх стадіях, тоді все стане правильно. В мене величезне бажання зробити армію кращою.

Олена Кравченко: В одному з інтерв’ю у 2014 році ви казали, що готові штурмувати Донецьк. Зараз би пішли?

Дмитро Герасименко: Однозначно! Сьогодні, прямо зараз? Зараз ефір завершими і підемо!

Олена Кравченко: Ви маєте Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеню, можете розповісти за що отримали?

Дмитро Герасименко: Якщо коротко – в певний проміжок часу, на певній ділянці від моїх дій, або недіях залежало життя певної кількості підлеглих. Зробив свою роботу. Так, із втратами, але задача була виконана і в десятки разів більше хлопців вижило завдяки тим, хто загинув. Це операція по штурму Новоазовська.

Олена Кравченко: На День Незалежності президент вручив прапор і офіційно присвоїв ім’я 56 бригаді, тепер вона Маріупольська. Що це значить для вас?

Дмитро Герасименко: Зміна назви бригади вносить в розуміння військовослужбовців ідентифікацію – хто ми є. Маріуполь – південно-східний форпост оборони нашої країни. Нас формували з різних регіонів. А тепер жителі міста знають, що є бригада, яка захищає їхнє місто.

Полностью послушать интервью можно здесь