Козаки без шароварів - розвінчуємо найвідоміші міфи про козаків

Сьогодні День українського козацтва. Що більшість пересічних українців, тим більше українців Південного Сходу знає про козаків: вони носили червоні шаровари і оселедець; жили на Січі виключно чоловічим товариством, ходили у походи, а коли не ходили, то розважалися - їли куліш, танцювали гопака, який за сумісництвом був ще й видом бойового мистецтва. А, ну і якщо подивитись на сучасний мелітопольський курінь, то були іще православної віри.

Що з того правда, ми запитали у Віталія Павленко, реконструктора і популяризатора історії козацтва.

- Отже, пане Віталію, хто міг стати козаком?

-  Треба почати здалеку. Хто були перші козаки? Яка генеза цього товариства? Чи було воно однорідним всі століття існування?

Отже, перші козаки, що з’являються на кордонах зі Степом і в пониззі Дніпра,це різноманітні військові слуги, шляхетні та нешляхетні воїни, міщани. Вони несли прикордонну службу і ходили в різні походи в Дике Поле. За здобиччю. За природними ресурсами і не тільки. Саме так, грабували тамтешнє населення. Читаємо у Яворницького таке: 

«У 1530 році при суперечці канівських міщан зі своїм старостою Пеньком, який «кривды великія и утиски чинил и новины вводил», а крім того «порог их звічный міщанскій на имя Звонец на Дніпрі на себе отнимал», відбирав половину майна козака, який помирав чи потрапляв у полон, київський воєвода Немирович постановив: Звонецького порога старості не чіпати, а з майна козака, який, не маючи ні дружини, ні дітей, помре чи потрапить до татар, одну половину віддавати на помин душі тому, кому він сам заповість». (Яворницький Д. Історія запорізьких козаків [T.2], 1991. стор. 9-10.).

Тобто бачимо, мешканці Канева ходять на поріг Звонецький, сучасна Дніпропетровська обл., Солонянський район, і вважають його своїм. І це перша третина 16 ст. Про яких селян, що збігли може бути мова? Куди може побігти селянин, що все життя прожив на Київщині чи Волині? В голий степ? Це навіть не смішно. Бо треба бігти кудись. От коли вже козацька спільнота склалася, коли стала потужною силою, а це кінець 16 ст., от тоді на Низ потягнулися і селяни.

До ваших питань.

Із зрозумілих причин більшість козацького товариства це православні русини-українці з Київщини, Волині, Брацлавщини - з питомо українських земель, які на час складання цієї спільноти були частиною Великого князівства литовського руського та жемайтійського.

Звертаю увагу, руський, це не російський у сучасному розумінні. Руський, це український.

З іншого боку, якщо дивимося документи по полонених козаках, що ходили із Сагайдачним на Москву у 1618 році, і потрапили у полон, то там є різні люди, також і з центральної Європи. Оскільки  козаки - професійна військова спільнота, то, вочевидь, навички переважали питання віросповідання. Про що я? З 1525 р. вся Європа переходить, масово, на ручну вогнепальну зброю, то треба було вміти нею користуватися. Саме так. Головна зброя козаків - мушкет, оскільки вони були, переважно, піхотою. А вороги козаків, переважно, кіннотою. Пікінерів, як в Західній Європі, козаки не мали, мусили битися вогнепалом та укріпленим табором. Кіннота була. Але не могла тягатися з кіннотою ворога.

Про якісь конкретні та чітко прописані вимоги для прийняття на Січ мені невідомо. Побутує багато народних уявлень про прийом до товариства, але, як воно було насправді я не знаю. Можу сказати, що попри поширені уявлення про козаків, як спільноту рівних, це геть не так. “Старовинні козаки” мали повноту прав і відповідальності, пахолки, джури, що прислуговували козакам, не мали ні того, ні іншого.

Так, це ще один важливий момент. Козаки часто сприймаються виключно, як вороги системи, такі собі анархисти, вороги держави. Але це хибна уява. Козаки мали державу, спочатку Велике князівство литовське, потім Річ Посполиту двох народів і в правових межах цих держав вони боролися за власні права. Коли Річ Посполита не змогла забезпечити їх, вони повстали і створили власну державу.

 Тогочасне суспільство було дуже подрібнене на стани (сословія) і всі боролися за права та привілеї. Також і козацька спільнота, що бачила себе лицарством і вимагала відповідного ставлення до себе.

Після Люблінської унії 1569 р., коли і постала Річ Посполита, у цього товариства почалися проблеми, що і призвело до збільшення козацтва. Території, що раніше належали князівству литовськогму перейшли до Корони Польської, а там не було станів для козаків. Їх лічили селянами. Результат зрозумілий - масовий вихід на Низ.

Також не треба забувати, що існування козацтва, це не один рік і не 10.

Це майже чотири століття. Змінювався світ, змінювалися держави, змінювалося козацтво.

Реєстрове козацтво - не ворог робітничого класу, як нас вчила совєцька школа, це лише засіб легалізації для козаків, яким вдалося потрапити до реєстру. Привілеї та офіційний статус.

Такий вигляд мали реєстрові козаки часів Б. Хмельницького

- В усіх своїх виступах ви наголошуєте: образ козака в червоних шароварах – то дезінформація. То що, шароварів зовсім не носили?

 - Шаровари з’являються у турків в кінці 17-го століття, поступово ця мода поширюється, в тому числі й на наші землі. Я і мої колеги не говоримо, що цього не було, тобто шаровари були, але це був невеликий відрізок часу.

Шаровари і оголені торси - то красіво, звісно, але малофункціонально під час справжніх битв

Здебільшого козаки носили вузькі сукняні штани різного крою. Вони були зручні, та і сукна на пошив йшло значно менше.

Здебільшого такий вигляд мав український козак

Одяг зазвичай купляли. І одяг, і матеріал - сукно, лляне полотно, конопляне, і те і інше вироблялося в тогочасній Україні. Сукно, англійське, голандське, німецьке також завозили. Нерідко козаки поповнювали гардероб завдяки грабункам. Знаємо про це з судових скарг пограбованих. Завдяки цим скаргам, та іншим джерелам, маємо уявлення про тодішній одяг та мінливість моди. Хто вмів шити - той шив.

- А що їли козаки?

- Мені відомі наукові розвідки лише стосовно Лівобережної України другої половини 17 ст.- поч. 18 ст. Це пов’язано з наявністю письмових джерел на цей період. Вивченням гастрономії Гетьманщини взагалі і козацького війська зокрема, займається історик пан Олексій Сокирко.

Можу сказати, що на 1723 р. крім пшона звичною їжею для козацького війська були також: гречане борошно, гречку часто називали “другим хлібом”, сало, сухарі та сіль. Пан Сокирко стверджує, якщо вірити джерелам, то харчування козаків було більш різноманітним, а ніж у польських жовнірів та російських солдат. І калорійнішим десь так тисячі на дві калорій.

- У що вірили і чи були козаки людьми забобонними?

-  Козаки були православної віри. Це доконаний факт. Цікаво, що точно відомі нам вимоги  козаків релігійного характеру, стосовно захисту православ’я, датуються 1621 роком. Король польський просив козаків терміново готуватися до війни з турками, на що товариство відповіло вимогою визнати митрополита та єпископів, що їх висвятив Єрусалимський патріарх Феофан у 1620 р. також вимагали припинити нагінки православ’я. Висвячення відбулося завдяки наполегливості посольства Петра Одинця. Поки патріарх був в Москві, козаки вмовляли патріарха. А Сагайдачний надав своїх козаків, для охорони Феофана, коли той був в Україні - мандрував зворотнім шляхом.

Може скластися враження, що козаки воювали проти єдиновірних московитів під час походів на Москву, під Смоленськ та потім, під час Конотопської битви.

Це хибне враження.

Московіти мали власну церкву, яка не дослухалася до рішень Вселенського православ’я і жила власним церковним життям. І поки не було здійснено церковну реформу в середині 17 ст., в Московії всіх інших православних вважали не істинно православними. І перехрещували. У що? У православ’я, московське, звісно.

Не заважала релігія козакам і співпрацювати з мусульманським Кримом.

Так, у 1624 р. запорожці допомогли хану Мехмеду ІІІ Ґераю у його війні проти турків. Того ж року брали участь у поході калги Шахін Ґеря, брата хана, у поході на Кафу і битві проти турецького експедиційного корпусу. Успішно для Ґераєв. Це був перший, відомий нам, союз запорожців і кримських татар.

Ну, найпоширенішим забобоном, який прийшов до козаків разом з вогнепальною зброєю, є так звані характерники.

Народна творчість кінця 20 ст. перетворила їх на фентезі-чаклунів - лікування, вогняні кулі з очей, блискавки зі сраки.

Якщо ж дивитися на джерела, то бачимо, що принаймні в Центральній та Східній Європі існує, у тому чи іншому вигляді, цей забобон - віра в надможливості людини. Зазвичай, такі можливості людина отримує завдяки угоді з дияволом, про що свідчить ознака - “характер”, картка з чарами. Характерник вміє замовляти зброю, щоб вона влучно стріляла, замовляти себе та інших, щоб їх кулі не брали.

Народна творчість кінця 20 ст. перетворила характерників на фентезі-чаклунів - лікування, вогняні кулі з очей...
 

Увага.

Це не реальність, це уявлення людей, що постійно знаходяться на межі життя та смерті. Зрозуміло, що вони шукають психологічного захисту у таких забобонах. Нагадаю, з 1525 р. шириться використання мушкетів та інших видів ручної вогнепальної зброї. І на початок 17 ст. вона стає головною в Європі.

Забобони є і у сучасних воїнів, які захищають нас на Донеччині та Луганщині.

Лекції В. Павленка про зброю козаків цікаві і сучасним захисникам України

Казати “крайній”, замість “останній”.

Не робити світлини перед бойовим виходом, тощо.

Тобто, разом з вогнепальною зброєю наші пращури запозичили з Європи забобони, що з нею пов’язані. Культурний обмін.

Жодних джерел які б казали про інші характеристики характерників наразі невідомо.

Будь-які твердження, що то були суперчаклуни і бойові маги - банальні вигадки, бздури і брехня.

Наші пращури перемагали завдяки досвіду, вмінню тримати стрій, влучній стрільбі, а допомагали їм у цьому не чорна магія і диявол, а наполегливість та регулярне навчання - дисципліна. Без яких ефективний вогняний бій неможливий.

- І останнє, чи відомо щось про “козацький слід” у Мелітополі

- Козацький слід можна побачити в Мелітопольському краєзнавчому музеї. На сходах, на стіні зображено перших поселенців - це козаки. Саме їх поселили на території Мелітополя, після того, як Російська імперія захопила цю частину Північного Причерномор’я покоривши ногайців та кримських татар.