Олександр АНДРУЩЕНКО, ветеран мелітопольської журналістики: «Гімн телефону»

Поетичним рядком.

Життя іде. І все крізь телефон.

Він - пістолет, приставлений до скроні,

В якому є лише один патрон

На старт і фініш бігу в марафоні.

Стартуємо! Така буття ціна.

А телефон диктує нам умови,

Наспівує. І почуттів луна

Кружляє в небі змієм триголовим.

Де б ні були, усюди поряд він,

Про щось постійно шепотить у вухо.

Усім керує генерал-адмін,

Настирливий, неначе сіра муха.

Неперевершений прихильник дій,

Тримається годинником на розі

Шляхів минулого і всіх надій,

Що до мети дістатися не в змозі.

Він радник наш, але й господар теж,

Бо опинитись сам-на-сам зі світом,

В якого підлості немає меж,

Це самознищення лишитись свідком.

В руці тримаємо міцніше свій айфон.

Хай і набрид він, сил нема терпіти.

Та серце стукотить з бажанням в унісон

З ним грати у життя, немов дорослі діти.