Мінні поля інформаційної війни

Отож, ще не стих гуркіт від резонансної публікації про Володимира Зеленського в журналі Time, як маємо новий медіа-спалах. Нічого дивного. Це війна. Тут часто щось вибухає. У тім числі й на інформаційно-психологічному фронті.

Отож, ще не стих гуркіт від резонансної публікації про Володимира Зеленського в журналі Time, як маємо новий медіа-спалах. Нічого дивного. Це війна. Тут часто щось вибухає. У тім числі й на інформаційно-психологічному фронті.

Згадаймо, як торік військово-політичне керівництво України місяцями лякало ворога підготовкою наступальної операції на Херсонському напрямку, а удару врешті завдали на Ізюмському.

Ще й так, що російські війська «посипалися», залишаючи техніку. Як наслідок, невдовзі самі почали втікати з правобережної Херсонщини. Ганебно переодягаючись у жіночий одяг, щоб перетнути Дніпро у катерах під виглядом евакуації цивільного населення.

Якою ж є мета цього разу? Не віриться, що генерала Залужного раптом пробило на відвертість через якісь там перепади настрою. І він, ні з ким не порадившись, висловив закордонному виданню усе наболіле.

Ні, це більше нагадує намір створити в інформаційній складовій війни з Росією віртуальні мінні поля. Щоб вороги на них знову підірвалися. А партнери хай уважно обирають найкращий шлях підтримки України.

З названих Валерієм Залужним п’ятьох необхідних для перемоги пріоритетів у Вашингтоні одразу зрозуміли, що м’яч перекинуто на їхню половину поля.

Координатор Ради національної безпеки зі стратегічних комунікацій Джон Кірбі поспішив запевнити: «Ми розвиваємося, ми вже еволюціонували у тому, що надаємо Україні, так само, як еволюціонувала сама війна». Й тут же дорікнув Конгресу за зволікання з додатковим виділенням коштів.

Прагматичні американці сприйняли меседжі правильно. Вони й роблять усе правильно. Тільки надто пізно. Тому хочеться, щоб надалі їх еволюціонування відбувалося більш революційно.

А у країні-агресорці мало що зрозуміли. І кинулися заперечувати аналогію Валерія Залужного із «окопною війною» 1914–1918 років.

Кремлівський речник Дмитро Пєсков заявив, що Росія продовжує діяти активно: «Всі цілі, які ставилися, повинні бути виконані». Цим він вступив у протиріччя з їхнім же військовим міністром Сергієм Шойгу.

Той на Пекінському оборонному форумі засвідчив готовність до переговорів про «постконфліктне врегулювання кризи в Україні». І закликав західні держави «зупинитися у прагненні стратегічної поразки Росії». Залишається хіба нагадати один путінський вислів – як це зупинитися, якщо ще нічого не починали?

Воістину незбагненні речі творяться на інформаційних фронтах. Ця стаття має всі ознаки наукової й зробила б честь будь-якому військово-теоретичному альманаху. Натомість її обговорення вкладається у просту схему: війна, мир і вибори.

При цьому автори коментарів твердять про таке, чого там нема й близько. Наприклад, твердження, що війна «переходить у нову фазу» трактують як «зайшла в тупик».

А відомий політолог Володимир Фесенко (у тім числі відомий й умінням читати між рядками) навіть знайшов натяк на мирні перемовини: «Не може бути нескінченної війни, рано чи пізно доведеться домовлятись. Будь-який експерт може зробити такий висновок з цього матеріалу».

Ну, тоді я не будь-який експерт, бо не побачив нічого подібного. Зате наскільки рельєфно присутні в обговоренні майбутні вибори. Володимир Зеленський став президентом навесні 2019 року. А команди тодішніх невдах дотепер не можуть йому цього вибачити. І тролять, навіть не шукаючи приводів. Аж тут така нагода!

Найактивніше експлуатується вже доволі обсмоктана тема: Володимир Зеленський вважає Валерія Залужного своїм конкурентом, а тому ось-ось звільнить з посади. Що може бути абсурднішим? Адже відставка головкома одразу зробить його претендентом № 1 на наступне президентство!

Хоча ні, вдалося надибати на ще більше безглуздя. У мережі Fasebook фабула така: скоро прийде мудрий і досвідчений президент (а не те, що ми зараз маємо), укладе перемир’я, підпише якийсь Стамбул-3, через кілька років Україна нагромадить сили і визволить окуповані території дипломатичним шляхом.

Але ж відомо, що росіяни понад усе прагнуть пересварити Зеленського і Залужного. Щоб позбутися обох і заморозити конфлікт. Тому всі, хто в Україні хоче цього ж, свідомо чи мимоволі стають московськими агентами впливу.

Втім, якщо вибори в Україні ще вилами по воді писані, то у США вони відбудуться наступного року, як і заведено здавна, у «вівторок після першого понеділка місяця листопада». А вчасна перемога над віссю зла однозначно гарантуватиме нинішній адміністрації перемогу над політичними суперниками.

Дуже хочеться помилитись, але не лише у мене складається враження, що стратегічну поразку Росії відкладено до потрібного моменту. Вона повинна стати доконаним фактом на піку виборчої кампанії у США. Щоб усі збагнули і не встигли забути до дня голосування, хто ж врятував світ від чуми тероризму.

Так, Україна платить за це велику ціну. Але, як не гірко, без такої плати ми б не зберегли свою державність.

Автор: Станіслав Камінський