Яніна Соколова: У тому, що я роблю, немає підігравання Порошенку

"Я б ніколи в житті не пішла захищати до суду жодного бізнесмена чи олігарха, на якому б каналі я не працювала", – каже журналістка Яніна Соколова.

В Україні вона – одна з топових блогерів українського сегменту YouTube. У Росії – "екстремістка" та "терористка".

Соколова критикує комунікаційну політику Зеленського, єдиний телемарафон та українських політиків, які досі дають інтерв'ю російським блогерам. 

А коли їй закидають лояльність до п'ятого президента, відповідає, що йому не підіграє.

Які поради Порошенку та Зеленському хотіла б дати Соколова? 

Чи збирається вона сама в політику?  

Як часто пише головнокомандувачу ЗСУ Залужному і чому хоче бачити його в політиці?

Про це "Українська правда" поговорила з Яніною Соколовою.

Нижче – скорочена версія розмови. Повну версію інтерв'ю дивіться на youtube-каналі УП.

"Ми платимо за телемарафон, мета якого – виключно політична"

– Як вам живеться у статусі "екстремістки" та "терористки", яким вас "нагородили" в Росії?

– Це пов'язано з нашим проєктом "Вечер с Яниной Соколовой", який ми робимо з 2018 року. Це – антипропаганда російською мовою. 

Уявляєш, як їх вкурвлює? Сидить "нацичка" (ще й хитрожопа – російськомовна!), яка розповідає, хто такі полк "Азов", що не так з Путіним, що не так з "СВО"... Вони бісяться. Тому оголошують в розшук, лякають, думають, що ми тут затрясемося. 

Але навпаки: коли вони оголосили мене в розшук, я подумала "О, значить, ми все робимо правильно". 

– У вашій відповіді відчувається іронія. І загалом ви маєте хороше почуття гумору. Тим не менш, гадаю, ви, як і багато українців, відчуваєте під час війни моменти невпевненості та пригніченості. 

Як часто "не вивозить" Яніна Соколова?

– Часто. Але для себе я зрозуміла одну річ: треба іронічно ставитися до свого існування і максимально спрямувати свою увагу на правильне виховання дітей, на допомогу ЗСУ. І в цьому знаходити ресурс. 

– За однією зі своїх освіт ви – психолог, тож, мабуть, вам легше підтримувати себе в складні моменти. Водночас є багато людей, які самостійно дати собі раду не можуть. 

У вас є спеціальна безкоштовна лінія психологічної допомоги, куди можуть звернутися і військові, і цивільні. Наскільки вона популярна? І хто більше звертається?

– Вона доволі ефективно працює. Ми це бачимо по кількості дзвінків (це 500 з гаком протягом місяця). 

Через те, що ми фокусувалися насамперед на допомозі військовим, військових зараз більше. Чимало з них (особливо серед тих, які щойно потрапили на передову) переживають страх перед смертю. Це в основному стосується молодих хлопців. Тому на війні є суїциди через те, що тобі страшно. 

На війні бувають суїциди і через зради дружин: воїн там – на фронті, – а дружина за кордоном чи всередині країни знайшла собі іншого або просто сказала: "Давай розлучимося, бо ми вже далекі, нам не по дорозі". 

– Наскільки проблеми військових відрізняються від проблем цивільних, які звертаються на вашу гарячу лінію? 

– Серед проблем цивільних в основному тривога і очікування втрати (або її переживання). Ще почуття провини, що "Я роблю недостатньо". І це насправді говорить про високий рівень громадянської позиції, свідомості та відповідальності за свою країну тих, хто нам телефонує. 

– Наскільки на ці настрої суспільства впливає те, що транслюють у телемарафоні?

– На початку телемарафон виконував свою функцію доволі правильно: суспільство було заспокоєне, було об'єднане. Пів року він був потрібний, але далі вже треба було називати речі своїми іменами. 

Ми з вами платимо за телевізійний марафон, мета якого зараз – виключно політична. Він не несе нічого доброго для людей. 

Те, що ми розповідаємо, що "У нас – все ок" і "Ось як войовничо зробили щось наші хлопці" – це класно. Але проблеми, смерті, критичні сюжети про Міністерство оборони, про корупційні дії – цього всього ви не побачите в телемарафоні.

Тому виникає запитання: а кому він потрібен?

Він потрібен владі.

– Останнім часом довіра до телемарафону дещо впала. Чи змусить соціологія задуматися владу, що з телемарафоном щось не так? Чи підштовхне її до думки, що, можливо, його варто уже закривати? 

– Я не вірю в це. До виборів він не буде закритий. Ба більше, ви думаєте, випадково група 1+1 розширюється? Ні. Потрібні майданчики. І їхня мета – монополізація майданчиків з великим охопленням, з ліцензією, яка передбачає охоплення великої частини України, щоб до виборів підготувати українців потрібним для них чином. Це робиться тільки з цією метою. 

Це робили, в принципі, всі президенти, які коли-небудь мали стосунок до телебачення чи свій бізнес телевізійний. Тобто це – не нова історія, але зараз вона унікальна через війну.

– Часто у відповідь на критику телемарафону від влади можна почути тезу: "Якщо вам щось не подобається, є інші джерела інформації". Одним із них є YouTube. 

Але у трендах української аудиторії там зараз інтерв'ю Дмитра Гордона з експертом, який розповідає "где Путина и его сына лечили от рака", та Юрій Дудь, котрий спілкується з Вікою і Вадимом Цигановими (вони підтримують російську армію). 

Про що це свідчить? 

– Це сумні результати. Все це свідчить лише про одне: наше суспільство, на жаль, продовжує жити в російському контексті. І навіть якщо вони включили Дудя з подружжям Циганових, щоби поржати з цього трешу, це все одно виводить такі відео в тренди. 

Хто там на першому місці зараз у трендах?

– Гордон, який ховає Путіна.

– Треба розуміти, що за межею нашого акваріуму є люди, яким це реально цікаво. Другий момент – заголовок (так працює мас-маркет Ютубу). Плюс його відео дивиться велика кількість пострадянського різновікового пласту (це – велика аудиторія за кордоном і в Росії).

"У мене дуже теплі стосунки із Залужним"

– До повномасштабної війни ви були однією з небагатьох журналістів, кому пощастило взяти інтерв'ю в головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. 

– Зараз Залужного стає все менше і менше. Він не дає інтерв'ю.

– Є пояснення чому? Ви зверталися зараз із таким запитом до нього? 

– У нас з Валерієм Федоровичем, як на мене, дуже теплі стосунки. Я можу йому написати і пишу час від часу (але не зловживаю). Залужний регулярно відповідає і відповідає дуже швидко. Це взагалі чудова людина, і мені би дуже хотілося, раптом будуть вибори президента, щоб він балотувався. Тому що наразі Шарль де Голль для України, на мою думку суб'єктивну – єдиний вихід, як нам виграти війну. 

Володимир Зеленський свою репрезентативну функцію виконав, виконав доволі якісно як лідер країни. Але слід уже передати цю функцію іншій людині, якщо він не хоче, щоб ми втратили країну. Це – моя суб'єктивна думка. 

Повертаючись до Залужного. Я не маю можливості зараз записати інтерв'ю з ним. Це – не його рішення. Це рішення, скажімо так, узгоджене Офісом президента, з їхніми медіаконсультантами. 

– Тим не менше, і Валерій Залужний, і Володимир Зеленський дають коментарі й інтерв'ю іноземним ЗМІ. 

Чим може загрожувати ситуація, коли українська влада (зокрема, президент країни) обходить увагою українських журналістів? 

– Це може загрожувати тільки тим, що Зеленський і далі буде перебувати у своєму маленькому тепло-комфортному світі, де не знатиме, що, власне, турбує українців. Цим він робить гірше. 

Взагалі велика вада (що попередньої влади, що теперішньої влади) у тому, що вони хочуть, щоб люди, до яких вони приходять на інтерв'ю, мали лояльність до їхньої позиції. Тому Володимир Зеленський сидить і далі у Наталки Мосейчук – представниці фан-групи Коломойського в суді.

"Бути Мосейчук – поганий тон"

– Вам особисто образливо, що Мосейчук бере інтерв'ю в Зеленського, а ви – ні?

– Ні, мені не образливо, бо бути Мосейчук – це поганий тон, це – негідно, це – не журналістика. 

Журналістика – це коли ти робиш критичні сюжети і не співпрацюєш з олігархами, захищаючи їх у залі суду, знаючи, скільки вони накрали і скільки заподіяли біди, заробляючи на українцях. 

Мені сумно за те, що в нашій країні такі, як Мосейчук, називаються журналістами. І мені соромно за президента, який приходить у гості до журналістки, котра захищає олігарха, якого звинувачують у великих злочинах проти українського народу. 

Я б ніколи у житті не пішла захищати до суду жодного бізнесмена чи олігарха, на якому б каналі я не працювала. Я не ганяю чаї і не маю дружби з олігархами чи бізнесменами, які мають дотичність до політики. 

Наприклад, якщо проаналізувати те, що ми робимо, в цьому немає жодного підігравання Петру Порошенку та його політичній силі. Те ж саме ви побачите, якщо подивитеся ще й проєкт "Соромно", який ми робили і в якому стільки часу та зусиль ми присвятили ідентифікації брехні з боку його політичної сили, його депутатів у стінах Верховної Ради.

– Як, до речі, ви оцінюєте поведінку Петра Порошенка зараз під час повномасштабного вторгнення? Тому що, з одного боку, він робить хорошу справу, допомагаючи ЗСУ, а з іншого боку, перетворює це на цілу інформаційну піар-кампанію.

– Я не знаю, хто йому радить це робити. Я не вважаю гідним робити таку медіаісторію навколо допомоги армії. Я б на місці його оточення так не робила. Чому? Тому що, на мою думку, має бути якась статусність людини, яка пожиттєво носить звання президента. Це – моя суб'єктивна думка. 

Я б в принципі всю стратегію постпрезидентську збудувала інакше. Я би радила, якби мене запитали, можливо, зробити низку програм з розвитку сучасної молоді, збудувати університет. 

У нас зараз немає еліти політичної, окрім випускників Києво-Могилянської академії й Українського католицького університету, які б змогли прийти на заміну комікам та іншим представникам минулої та поза-поза-минулої політичної каденції.

Нам потрібні нові імена та прізвища, потрібна нова кров. Тому було би круто, якби експрезиденти займалися побудовою університетів, освітою і культурою, а не тим, чим вони займаються зараз, вкладаючи в це ресурс (я не про допомогу армії, я про медійну складову).

– Кілька років тому ви говорили, що не проти піти в політику і навіть збиралися формувати якусь свою команду. Чи не зникло у вас зараз це бажання? 

– Я не збираюся йти в політику. Гадаю, що я і моя команда будемо ефективні надалі більше в інформаційній сфері. 

Можливо, пройде 5-10 років, і я би хотіла працювати в Міністерстві культури та інформаційної політики (можливо, очолюючи його або працюючи в ньому чи співпрацюючи з ним у якихось проєктах). Це напряму співпадає з усім, чим я займаюся усе своє життя.

В інформаційній сфері я б зробила низку змін, і незалежні ЗМІ отримали б найбільше фінансування та вотум довіри. 

Софія Середа