Війна має знову стати справою всього суспільства

Ми поступаємось ворогу майже у всьому: в живій силі, боєприпасах, дронах. Майже два роки війни в цьому плані до кардинального перелому не призвели. 

Росіяни вчаться на своїх помилках і крадуть наші технологічні рішення. Ми креативніші, але вони мають змогу масштабувати наші ідеї та брати чисельністю.

Ми вигравали на мотивації, але після нереалізованих планів про каву в Криму, падає й вона. Це зрозуміло: люди не залізні, вони втомлюються і їм потрібна перспектива. Коли перспективою спочатку малюється Крим, а потім "втримати Авдіївку" – це демотивує.

Але невдача – це не привід скласти руки й впасти духом. Навпаки, треба тверезо проаналізувати ситуацію і робити висновки.  

Ми надто покладались на партнерів, не реалізуючи свої можливості. Це помилка. Але її виправлення – наш ресурс, який ми можемо використати.

Звичайно, вже завтра Україна не побудує сама літаки, не сконструює аналоги хаймарсів. У нас немає і не буде мільйона штурмовиків. Але виробити дрони в багато разів більше за ворога і краще за нього застосувати – це реально!

Одна з головних задач нашого суспільства має бути: як за місяць забезпечити собі 100 тисяч дронів. Я кажу "суспільства", а не "держави", тому що держава має організаційно забезпечити цей процес, а реалізувати його – саме суспільство.

Вірити в ЗСУ вже мало, треба дієво допомагати їм. Що більше дронів, то більше врятованих життів наших військових, то менше нових мобілізованих.

А головне – перевага в дронах дасть нам змогу зробити так, щоб в опорні пункти щодня прилітав термобар за термобаром. Щоб орки відмовлялись виходити на позиції і вимушені були проводити ротації кожен день. Щоб у них просто не було кому тримати лінію фронту.

Треба використати нашу (можливу!) перевагу в застосуванні високоточної зброї. Але спочатку треба створити перевагу в засобах. Щоб банально було чим літати, а командири не витрачали свій дорогоцінний час на проблему, де взяти дрони.

Наш підрозділ сам купує комплектуючі. Самі перепаюємо БПЛА. Але ж це не тільки наша проблема! Вона стосується всіх. Програють війну не військові – програють країни.

Проблема – в організації. Ми досі барахтаємось у волонтерській допомозі. І ділимо 100 дронів на три бригади. А  ворог у цей час ставить на потік все, що може нас вбивати.

Інженерна та аналітична кімната десь у Генштабі має бути основою. Усі успішні кейси застосування новітніх технологій мають щоденно моніторитись по всій лінії фронту та масштабуватись.

Уся країна має працювати на пріоритетні задачі. Якщо треба, то і в технікумах, і в університетах треба відкривати кімнати збірки дронів. Це, до речі, також практична освіта, краща за теоретичні підручники.

Уряд має починати та закінчувати свої засідання саме з цих питань – переломних точок війни.

Але для початку цей курс треба затвердити в голові. Війна має знову стати справою всього суспільства, як це було в лютому–березні 2022 року, а не тільки Збройних сил України.

Майже кожен день ми збираємось з хлопцями з підрозділу й обговорюємо поточні проблеми. Моя задача як головного сержанта зробити так, щоб ми думали в правильному напрямку та синхронізували наші думки. Як облетіти ворожий реб? Як покращити розвідку? Яку тактику польоту застосувати?

Правильний напрямок думок та відверте формулювання проблеми – це основа успіху.

Але робити це потрібно не тільки на рівні підрозділу, а й на рівні країни.

Не знаю, чи прочитає цей текст хтось із тих, хто має приймати рішення. Бо останніми місяцями мені здається, що ми пишемо один одному в великій бульбашці.

Але раптом це на когось вплине, і хтось почує.

Як кажуть: роби, що можеш...

Єгор Фірсов