Фотохудожник Ігор Лавров: Відводжу камеру і бачу як самка кабана летить просто на мене з шаленою швидкістю

До 10 лютого у приміщенні Запорізького фотоклубу можна помилуватися чудовими світлинами відомого фотомайстра Ігоря Лаврова. Виставка - ювілейна, вона  присвячена 10-річчю його творчості.

Ігор - потомственний фотохудожник. Знімати хлопець почав, коли возив свого батька, одного з найяскравіших запорізьких фотомитців Сергія Лаврова, знімати природу Хортиці. До речі, персональна виставка Лаврова-старшого проходила у цьому ж приміщенні кілька місяців тому.

Відкриття виставки Ігоря стало культурною подією у нашому прифронтовому місті - на презентації, як то кажуть, було ніде яблуку впасти.

В експозиції представлено близько 80 робіт, починаючи з 2014 року, які автор згрупував тематично: дика природа  Хортиці; рідне  Запоріжжя; симфонія "чорної металургії" (Ігор кілька років працював на комбінаті "Запоріжсталь"); дорогами війни; життя та друзі.

Про початок творчого шляху у світ фото, Ігор розповідає так: «Возив батька на машині на зйомки на Хортицю та в інші місця і чекав, доки він завершить знімання. І в якийсь момент вирішив теж фотографувати, були дуже мальовничі місця».

- Ігоре, чи не конкуруєте ви з батьком як автори?

- Що ви бачите на виставці - це ще “батьківський заклад”, ще з дитинства. Коли в нього відбувалися виставки, він завжди брав мене з собою. А перед цими подіями розкладав свої картки і давав мені можливість обирати найкращу. І вона обов’язково була представлена на виставці. Я це добре пам’ятаю. Його поведінка, як він працював - усе відкладалося у мені. Я з великим інтересом навчався у нього.

Але все робив самостійно. Батько, як справжній вчитель, міг лише поглядом дати зрозуміти, що мені треба щось вдосконалити. Коли людина самостійно вчиться, вона прагне вдосконалюватися. Вона має сама бути зацікавленою.

Так, був період, коли відчувалася якась конкуренція. Ми виїжджали разом на зйомки, але розходилися по різних місцях і кожен шукав для себе щось цікаве. Викладали потім у соцмережі і глядачі вирішували, чий знімок був кращим. Це, важаю, була така “правильна конкуренція”. Вона потрібна, тому що коли є відчуття, що хтось може зробити краще за тебе, то з’являється стимул вдосконалюватися.

Моїми першими світлинами стали пейзажі острова Хортиця і я почав фотографувати диких тварин.

А перша світлина з Хортиці – «Черевики», яку іноді порівнюють з картиною Ван Гога. До цього знімав, але саме вона мене надихнула і надала розуміння, що  можу займатись фотомистецтвом і досягати якихось результатів. Це одна з моїх улюблених робіт, бо з неї все почалося. Мені вдалося проникнути у світ диких тварин.

Любов до знімання флори і фауни Хортиці вилилася за це десятиліття у підготовку та випуск унікальних настінних тематичних календарів і фотоальбомів. Частина з цих авторських досягнень Ігоря є і за кордоном, зокрема авторка цих рядків дарувала її італійцям.

«Наприкінці 2018 року вийшов мій перший авторський календар "Заповідна Хортиця", які я почав видавати кожен рік, на сьогодні їх шість. Також видав збірку, присвячену макрозйомці "Заповідна Хортиця. Чарівний світ макро", - розповів фотомитець.

Кілька років Ігор Лавров працював фотокореспондентом на комбінаті «Запоріжсталь».

 - Знімав майже все. Але мені особливо було цікаво знімати металургійні цехи, де виробляють чавун і сталь. На виставці представив шість робіт, які показують цю важку працю та людей, що нею займаються й отримують від роботи задоволення.

На комбінаті у мене була біла каска, і мене з фотоапаратом там боялися. Думали, що я з інспекції. А я всім пояснював, що я нормальний хлопець і якщо вони мені будуть допомагати, вийдуть гарні знімки.

Були й екстремальні ситуації. Інколи просив, щоб краном у люльці підняли для того, щоб зробити гарну світлину. Катався без страховки, це було небезпечно. На комбінаті йшов капремонт доменної печі №3. Її повністю розібрали. Я знімав, як проходив ремонт. Одного разу мало не провалився з висоти. Але обійшлося.

Робота у пресі мене багато чого навчила. Це була репортажна зйомка й робота з людьми. Було дуже багато знімань, я навчився швидко приймати рішення, адаптуватись, - згадує Ігор Лавров.

Після роботи на «Запоріжсталі» він повернувся до своєї звичної зйомки, фотополювання диких тварин.

- А з ними пов"язані якісь екстремальні ситуації?

- Так, на Хортиці тікав від самки кабана. Я слідкував за цією сім’єю. Настав час, коли кабанчики народились і я, як фотокореспондент, почав робити свою справу - знав, де вони відпочивають.

Почав наближатися на відстань фотографування. Самка кабана мене помітила, вийшла назустріч і агресивною поведінкою дала зрозуміти, що краще не підходити. Я почав тримати відстань, вона трішки заспокоїлась.

Але мені довелося за нею спостерігати, щоб зробити кадр. Вона ходила з дітьми, намагаючись уникати зустрічі. Коли вона зробила коло і почала повертатися до свого місця, вирішила мене наздогнати, розуміючи, що я їх переслідую.

Знімаю, дивлюсь в камеру і бачу, що її вже немає. Відводжу камеру, а самка кабана летить просто на мене з такою швидкістю, що я ледь від неї втік. Більше до них не підходив.

- Яку тварину було найважче підстерегти для зйомки?

- З усіма складно. Але, мабуть, найвразливіші маленькі лисенята, вони досить лякливі. Щоб їх зняти, потрібно мати велику витримку і дуже багато часу, по декілька годин потрібно сидіти на одному місці.

Коли знімав лисенят вперше, то злякав їх і мені довелося майже не рухаючись просидіти шість годин, поки прийшла їх мати. За цей час по мені повзало все, що тільки може повзати по Хортиці. Побачивши матір, лисенята заспокоїлись і почали бігати, грати (фото лисички можна бачити у настінному календарі на 2021 рік, воно ілюстрація до квітня/ - Авт.).

Окрім своєї улюбленої Хортиці Ігор почав фотографувати місто, якісь події. Коли почалась повномасштабна війна,  став знімати волонтерів, переселенців.

- З часом мене помітили військові, які вирішили, що я можу робити важливі речі – документувати історію війни, злочини рф проти України. Я член Національної спілки журналістів України, у мене є акредитація від військових. Знімав на тільки у Запорізькій області, а на Донеччині. Знімав міста, села, руйнування, військових.

Був у Нью-Йорку, це 2,5 кілометра від лінії фронту. Було дуже гучно, місце обстрілювалося.

- Що вам подобається знімати найбільше?

- В певний час це була природа Хортиця. Мені вдавалося проникати у світ диких тварин, навіть розуміти їх, обирати свій підхід, щоб зробити гарні фотографії.

Зараз мене більше цікавить наше місто, його архітектура, міські пейзажі і я над цим працюю. Хочу створювати світлини, які будуть надихати людей любити й поважати Запоріжжя.

Насправді знімати місто під час війни – це не так легко, багато складнощів. Мені для творчості потрібен спокій. В місті ж відбуваються різні моменти, коли люди тебе не сприймають або вважають, що ти шпигун. Поліцейські іноді перевіряють твої документи.

- Яке у вас улюблене місце для знімань у Запоріжжі, окрім Хортиці?

- 12 квітня в районі проспекту Соборного – це така архітектура! Цікаво, що вранці й ввечері там просто неймовірні кольори.

А мій улюблений будинок – Лещинського, неподалік театру імені Магара. Я від нього в захваті.

...Перша поціновувачка таланту Ігоря Лаврова - звичайно,  дружина, якій фотохудожник показує, що вдалося “вполювати” фотоапаратом. “Дружина допомагає, не заважає і підтримує, - каже Ігр і додає: - Так, вона перша бачить те, що я знімаю. Перша отримує задоволення від моїх світлин”.

Говорять батьки

Сергій Лавров, відомий фотохудожник:

“Главное - Игорь нашел в своей душе отклик, который привлек его к фотографии. Он снимает  дикую природу,  делает жанровые снимки, проводит макросъемку. Во всех ипостасях у него есть что-то свое. Присуще именно ему, а не мне. Когда мы идем на съемку, он старается не копировать и даже уходит в другое место. И приносит совершенно другие снимки.

По моим стопам он пошел - это верно. Но он идет своим путем. Его снимки есть в Австралии, Америке, Германии, Финляндии. Не только фотографии, но и календари. И таким образом он прославляет наше Запорожье».

Наталія Лаврова, мати:

“Ігор дуже любить тваринний світ. І це у нього з дитинства. Колись у дитсадку хтось викинув дохлу мишку, так він дістав її з урни і у кишені приніс додому. У нас вдома були і собаки, яких ми брали, виліковували і подорожували з ними, і кішки, і криски. Я читала книгу Дарела “Моя семья і друзья-животные”, мені там дуже подобалися мама, діти. І я також все дозволяла!

Вважаю, що Ігоря до занять фотографією підштовхнула любов до тварин. А ще - його сміливість. Він міг о 4-й ранку піднятися і піти на рибалку. Темно, а він йшов один, без нікого. Він відчуває тварин, а вони - його. Моя улюблена світлина - олені на снігу.

Приходьте!

• Персональна фотовиставка Ігоря Лаврова "10 років творчості" буде працювати у фотоклубі до 10 лютого. Вхід безкоштовний.
• Виставкова зала Національної Спілки фотохудожників України (пр. Соборний, 159, зупинка "Вулиця Миру") працює з вівторка по п'ятницю, з 10.00 до 17.00.

Фото автора, Валерія Кеменова, Ігоря Гур'єва, Сергія і Ігоря Лаврових