Режисер "20 днів у Маріуполі": мешканці міста, які відмовилися від російських паспортів, живуть практично у гетто

Завдяки журналістам агенції AP весь світ дізнався, що відбувалося в Маріуполі в перші тижні повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Тоді як російські сили оточили та руйнували це місто – день за днем.

"20 днів у Маріуполі" - півторагодинний документальний фільм Мстислава Чернова - є не лише хронікою тих подій. Це також дуже особистий фільм про роботу воєнних репортерів і документування історії.

Сам режисер в інтерв’ю ВВС розповідає, що для нього у фільмі було важливо донести кожну деталь побаченого у Маріуполі під час облоги.

Міста, які зруйнувала Росія

BBC: Ви вже приготували промову на Оскар, якщо ваш фільм виграє?

Мстислав Чернов: Я завжди казав і буду казати одне і те саме: будь-який українець обміняє будь-які нагороди на те, щоб російське вторгнення в Україну не сталося. Я би дуже хотів, щоби цього фільму не було, але він є. І оскільки він є, я повинен зробити все, щоби його побачило якомога більше людей. Це наша головна ціль, і ми все для цього робимо. Номінація на Оскар, яку ми отримали, цьому допомагає.

BBC: Цього року ваш фільм був на багатьох фестивалях. Ви багато про нього говорили – на показах, в інтерв'ю. Щоразу, розповідаючи про свій фільм, ви переживаєте ці 20 днів у Маріуполі?

Мстислав Чернов: Кожен раз переживаю 20 днів у Маріуполі. Коли дивлюся, ми знову повертаємося до монтажу, до якихось кадрів, до героїв, яких ми знайшли і з якими продовжуємо спілкуватися.

Але цікаво, що за ці майже два роки з початку повномасштабного вторгнення, з початку зйомок в Маріуполі, багато сенсів змінилося, додалися нові шари до фільму.

Він вийшов на Санденсі (американський кінофестиваль незалежного кіно – Ред.) майже рік тому, і з того часу перестав бути фільмом просто про Маріуполь. Він став символом усіх українських міст, які були зруйновані Росією за ці два роки. Бахмут, Авдіївка, Вугледар, Соледар, Мар'їнка - всі ці великі, маленькі містечка, які були стерті з обличчя землі.

Після цього фільм став символом інших трагічних подій, які зараз відбуваються у світі, не тільки в Україні, а в цілому - символом трагедії вторгнення однієї країни в іншу і впливу цього на простих людей.

Виїхати з оточеного міста

BBC: Що з героями вашого фільму? Що з поліцейським Володимиром, який вас вивозив із Маріуполя? Ви раніше казали, що він повернувся воювати.

Мстислав Чернов: Майже кожна людина, яка є в фільмі, зробила свій внесок у те, що ми вижили. Але я би сказав, що Володимир грає найголовнішу роль у цьому. Він ризикував своїм життям, життям своєї сім'ї, вивозячи нас через 15 російських блокпостів із прихованими камерами і жорсткими дисками, щоб ми могли вивезти оригінальні файли. Він повернувся на службу, працював на Донбасі, і два місяці тому був поранений російською ракетою. Він допомагав пораненим цивільним у Покровську, коли прилетіла ще одна ракета. Він був важко поранений: легені були пробиті осколками. Зараз він на реабілітації.

Але ми були дуже перелякані, що його втратили, тому що він став нашим другом, нашою сім'єю - ми зобов'язані йому своїм життям.

BBC: Ви уявляєте, що було би, якби ви не виїхали?

Мстислав Чернов: У нас є приклад чудової людини - литовського документаліста Мантаса Кведаравічюса, який теж намагався виїхати з Маріуполя трошки пізніше за нас, але тією самою дорогою. Його росіяни просто стратили на блокпосту.

Тому так, ми розуміємо, що це могло статися з нами. І це все відбувається тому, що в час, в який ми живемо, інформація стала зброєю для багатьох країн. І тому ці країни вважають, що журналісти - це солдати. І що їх можна та треба вбивати. Але, звичайно, це не так.

Задокументувати воєнні злочини

BBC: Маріанна Вишемірська - вагітна, яка вижила під час російського удару по пологовому будинку у Маріуполі. Вона заявляє, що підтримує Росію, Путіна. Як ви думаєте чому?

Мстислав Чернов: Я не знаю обставин (її - Ред.) життя. Я не знаю, що відбувається. Я вважаю, що кожна людина має право на свою думку.

Важливо розуміти, що коли ми говоримо про, наприклад, бомбардування маріупольського пологового будинку, ми говоримо вже про потенційні воєнні злочини. Тому тут треба вже працювати не тільки зі свідками, треба працювати з комплексом доказів. Це і свідчення експертів, і свідків, і фотографії, відео, супутникові знімки. Тобто це - комплексний процес. Треба мати доступ до місця злочину. Треба розділяти приватні думки, на які кожне має право, і розслідування воєнних злочинів, які є процесуальними справами. Це зовсім інша річ.

BBC: Ті, хто залишився жити в Маріуполі, пережили цей жах, російську облогу, бомбардування і зараз живуть у місті під контролем російської влади. Як ви вважаєте, як вони живуть у Маріуполі зараз? Чи можуть вони цей досвід витіснити, забути?

Мстислав Чернов: Ми розмовляємо з людьми, які все ще живуть у Маріуполі. Це люди з різними обставинами. Люди, які не хотіли, щоби росіяни забрали в них єдине житло, яке дивом вціліло. Люди, які залишилися там, тому що піклуються про своїх літніх батьків, які не хочуть виїжджати.

Деякі з цих людей не відмовилися від українського паспорта, не взяли російський паспорт. У них справжні великі проблеми - вони не можуть виїхати з Маріуполя: їх зупиняють на блокпостах, засуджують на якісь там п'ятнадцять днів, а потім відправляють назад. Вони практично живуть у такому гетто, не можуть отримати нормальну медичну допомогу.

Люди, які готові пожертвувати своєю українською ідентичністю, вони можуть залишитися і жити нормально. Ті, хто не хоче іти на цей компроміс, вони чи повинні їхати, чи перебувають у такому небезпечному стані та потребують нашої допомоги. Тому що вони просто не можуть навіть виїхати.

Біля Маріуполя, біля села Старий Крим - є кладовище, там сорок тисяч могил. Більшість з них безіменні, просто цифри. Це все потенційні воєнні злочини. І поки місто не буде деокуповане, ми не можемо навіть почати розслідування.

BBC: Ви готові повернутися у Маріуполь тоді, коли місто звільнять українські військові?

Мстислав Чернов: Звичайно. Я хочу зробити наступну частину фільму про Маріуполь. Маріупольці, які подивилися "20 днів у Маріуполі", люблять казати: "Ми хочемо колись побачити цей фільм у реставрованому драмтеатрі у центрі Маріуполя".

BBC: Як журналіст, ви не шкодували, що поїхали за декілька днів до удару по драмтеатру?

Мстислав Чернов: Дуже шкодували. Але не просто як журналісти, а тому що ми знали людей, які жили там. Ми знаємо, що там жили деякі жінки, які врятувалися під час бомбардування пологового будинку - вони переїхали в гримерки драмтеатру, і, на жаль, вони були вбиті бомбами.

Коли ми почули про те, що драмтеатр розбомбили, коли побачили супутникові знімки, почули свідчення, ми почали розслідування. У нас це зайняло десь місяць, щоби реконструювати всю сцену, побудувати 3Д-модель, поговорити з десятками свідків. Але все одно цього недостатньо, тому що дуже мало кадрів. Там не було журналістів.

Це нам знову і знову вказує на те, наскільки важливо, щоб професійні журналісти постійно працювали в зонах конфлікту. Тому що без них розслідування воєнних злочинів просто не буде можливим.

Боротьба за інтерпретацію

BBC: Що ви кажете тим прибічникам Росії, які пишуть, що це все постановка, люди не справжні, вигадані, актори? Як ви реагуєте на такі коментарі? Чи є щось, що ви можете їм відповісти?

Мстислав Чернов: Я принципово ніяк абсолютно на це не реагую. Ми не повинні на це реагувати. Тому що, по-перше, знову ж таки, ми не знаємо, чи це люди так насправді думають, чи вони грають якусь гру.

Все, що ми можемо, це, наприклад, зробити документальний фільм, в якому буде достатньо контексту, подивившись який люди зможуть зробити свій вибір, у що вірити.

Донести достатньо контексту до глядача - це головна мета документалістики. І саме це - одна з головних причин, чому "20 днів у Маріуполі" існує. Не тільки для того, щоби показати світу, що відбувалося, не тільки, щоб про це пам'ятали, але щоб кожна деталь і весь цей контекст залишався. Тому що ми живемо в часи, коли все інтерпретується. Йде бій за інтерпретацію зображень.

Я б сказав, що в російських новинах показували кадри бомбардування маріупольського пологового будинку стільки ж, скільки в українських. Але текст був абсолютно інший, розумієте? Йде боротьба за інтерпретацію. Тому контекст настільки важливий. Чим більше його, тим краще.

З Мстиславом Черновим спілкувалася Євгенія Шидловська.