"Загублені" й розірвані рапорти: як можемо захистити права військових вже зараз

Рапорти є основним інструментом для військового, щоб повідомити про порушене право.

Але досить часто буває так, що військові частини просто не приймають такі документи, бо вони нібито не відповідають якимось вимогам. А ще часто нам до "Принципу" пишуть, що рапорти просто рвуть на очах заявників. 

Ми вирішили дослідити, якою є юридична рамка зараз і що в ній потрібно міняти, щоб військові справді мали дієвий спосіб для свого захисту. Ми вже передали нашу аналітичну записку до Міноборони та Генштабу, фіксуємо цю передачу в очікуванні на дієву співпрацю.

Наші аналітики поговорили з військовими, які безпосередньо працюють із рапортами: командирами відділень, юристами, начальниками кадрів, інструкторами, діловодами. Отримані дані вони звели в бізнес-аналіз процесів.

Трохи пройдуся по виявлених проблемах, в яких себе побачать багато військових, що мали досвід подачі рапортів:

нема єдиного джерела інформації про подання рапортів, а отримання цієї інформації відбувається переважно хаотично;

у стройовій частині відмовляють у реєстрації рапорту через порушення шаблону або норм написання. При цьому шаблони рапортів розробляються (або купляються) стройовою частиною самостійно у сторонніх підрядників. Наприклад, існують різні вимоги до формату рапорту ("лише від руки", "лише друкований") і правил його подання;

рапорти губляться чи "зникають", але про причини не повідомляють;

неможливо простежити статус поданого рапорту;

рапорт передається в стройову частину після підпису комбата або командира військової частини. Це створює залежність заяв/скарг військового від безпосереднього командування, яких, власне, і може стосуватися скарга. Рапорту для в/ч та стройової чатсини не існує до моменту його реєстрації. А військові остерігаються скаржитися на командирів у разі відмови прийняти рапорт;

якщо військовий перебуває на передовій, то його фізичний доступ до стройової частини обмежений, а отже, і можливість подати рапорт;

недостатня кількість кадрового, юридичного персоналу та діловодів у частині, як і канцелярії та технічних умов. Тож цілком реальною є відмова, яка звучить так: "неможливість розгляду рапорту у зв'язку з нестачею канцелярії";

строки реалізації рапортів (не розгляду) не регламентовані. Звідси виникає проблема: розгляд рапортів та прийняття відповідного рішення затягуються. Зараз це питання регулюється лише Законом "Про звернення громадян".

Що ж із цим робити? Маємо пропозиції та рекомендації, які вже можна впроваджувати:

на рівні підзаконних актів створити та затвердити шаблони рапортів; зобов'язати військові частини дотримуватися цих шаблонів за типовими причинами питань/звернень;

запровадити загальний шаблон для розгляду інших загальних питань/причин звернень, які неможливо уніфікувати;

опублікувати затверджені шаблони рапортів на офіційному сайті Міністерства оборони (в розділі "Військовослужбовцям" -> "Рапорти"), з посиланням на нормативно-правовий акт, згідно з яким всі військові частини повинні дотримуватись цих шаблонів;

розробити зрозумілу навігацію процесом подання, розгляду і реалізації рапортів з посиланням на нормативно-правові акти й опублікувати на офіційному сайті МОУ в розділі "Військовослужбовцям".  Підтримувати та актуалізувати надану там інформацію з фіксацією оновлень у розділі "Військовослужбовцям" -> "Оновлення";

розробити та затвердити стратегію таргетованого поширення інформації на цільову аудиторію (через офіційні сторінки відомств, волонтерські спільноти, друковані матеріали тощо);

покласти на діловода роти (окремого взводу) обов'язок приймати звернення через електронні письмові та голосові повідомлення про рапорти та їхню подальшу передачу командирами від імені військовослужбовців;

якщо немає діловода, треба покласти обов'язок приймати рапорти на командира роти/окремого взводу і зобов'язати передавати рапорти до стройової частини/командування. В такому разі має бути дозволено подавати рапорти в "робочому порядку" (електронний лист, повідомлення в месенджер тощо);

щодо відстежування – потрібно передбачити на рівні керівних документів чіткий механізм і можливість отримати інформацію командиром про статус розгляду рапорту. Керівні документи мають передбачити обов'язок командира у встановлений строк інформувати підлеглого військовослужбовця про статус розгляду його рапорту;

щодо строків – встановити інші строки розгляду рапорту, ніж в Законі України "Про звернення громадян", а саме до 10 днів з моменту звернення.

Після того, як ми вперше публічно оголосили, що поглиблено вивчаємо питання рапортів, отримали дуже багато позитивного фідбеку від військових, які дякували за те, що нарешті це питання порушується.

Очевидно, що як громадська організація ми маємо обмежений доступ до інформації та можливості для аналізу. Проте ця наша аналітична записка точно є  відправною точкою для поглибленої роботи в рамках Міноборони та Збройних сил України.  

Масі Найєм, співзасновник ГО "Принцип"

Джерело: Українська правда