«Потрібно жити за двох»: у Запоріжжі на Алеї Героїв з“явилося ще 20 призм з фотографіями загиблих земляків

Всього на центральному проспекті Запоріжжя з жовтня минулого року встановили 94 конструкції з фотографіями загиблих захисників і інформацією про них.

Так, у другу річницю повномасштабної збройної агресії рф на Алеї Героїв урочисто відкрили 20 призм у кольорах національного прапора. Представники різних релігійних конфесій провели панихиду та молебен, після чого родини загиблих героїв могли покласти квіти до портретів своїх близьких — чоловіків, синів, батьків, братів.

- Алея Героїв доповнилася іменами ще двадцяти запорізьких захисників, які віддали своє життя за Батьківщину. Кожен мешканець нашого козацького Запоріжжя повинен бачити і знати, кому має дякувати за те, що продовжує жити у вільному українському місті.

Величезна вдячність кожному запорізькому Герою. Молимося за усіх земляків, який зараз воюють, і бережемо світлу пам'ять тих запоріжців, які тепер захищають нас на небесах. Сил і витримки усім рідним і близьким”, - зазначив секретар Запорізької міської ради Анатолій Куртєв.

Алея Героїв, за словами в.о. міського голови, створюється за підтримки меценатів, підприємств, громадських організацій та всіх небайдужих громадян. Так, з 20 призм пам'яті, відкритих 24 лютого, 11 присвячені загиблим працівникам “Мотор Січі”.

"Найменше, що ми можемо зробити для наших полеглих воїнів – це пам’ятати їх та підтримувати їхні родини в цей важкий час. Сьогодні, зокрема, ми вшановуємо 11 представників нашого великого колективу, які вирушили на фронт, щоб захистити нашу землю. Ще 10 призм з іменами наших героїв-моторобудівників було встановлено раніше.

Ці призми пам’яті на Алеї Героїв не лише будуть нагадувати про трагічну втрату, але і про мужність запорізьких сердець, яким ми завдячуємо життям та свободою, - розповів генеральний директор АТ "Мотор Січ" Олексій Нікіфоров.

За офіційними даними, з початку повномасштабного вторгнення загинув 21 “моторівець”. Пам’ять кожного вшанована на Алеї Героїв..

Людмила Сабірова на війні втратила сина Данила.

- Він був дуже веселим і товариським. Де з’являвся, постійно усі сміялися, - згадує Людмила Олександрівна. - Був дуже життєрадісний!

На “Мотор Січ” пішов працювати після закінчення училища. Він хотів там працювати. Працював токарем-верстальником широкого профілю. Пишався, що міг робити якісь детальки маленькі.

В армію пішов служити строкову, прийшла повістка і пішов. Йому було 20 років. Прослужив 8 місяців. І почалася війна. Служив у Чаплинці, її почали обстрілювати. Потім потрапив до Миколаєва. Туди прилетіла ракета...

Добре, що встановлюють призми на Алеї Героїв. Ми розуміємо, що тут тільки маленька частина тих, хто загинув на війні. Ми повинні їх пам’ятати.

Ірина Григорівна втратила на війні чоловіка Юрія Наумова. Юрій підписав контракт у 2019 році. “Пішов не гроші заробляти, пішов за ідею, - згадує жінка. - Контракт закінчився, але він не повернувся додому. Його залишили, був далекомірником, розвідником. Моє життя закінчилося з його смертю. Не знаю, як далі жити.

У нього є син, працює за кордоном. Він не мав можливості поховати батька. Дуже прикро...

Тут дуже багато портретів. Наші земляки поклали своє життя за те, щоб ми жили, щоб ми раділи сонцю. Я вдячна загиблим. І вдячна матерям, які виростили таких синів, що пішли нас захищати.

Ольга Черевата також втратила на війні чоловіка, який працював на “Мотор Січі”.

- Чоловік був добрим, гарним, завжди усім допомагав, - ледь стримуючи сльози каже жінка. - Для мене був найкращим чоловіком (плаче)! Пішов по мобілізації. Йому подзвонили і сказали з’явитися до військомату. Коли повернувся, сказав: “Якщо не ми, то наші діти будуть воювати”.

Добре, що люди пам’ятають героїв, які поклали свої життя ради того, щоб ми жили. Хотілося б сказати дружинам, матерям загиблих захисників: “Потрібно жити. Потрібно жити за двох. Потрібно жити так, щоб їм було не соромно за нас”.

... Біля портрету молодшого сержанта Альберта Радченка - багато людей і багато квітів. Прийшли рідні, знайомі, друзі. Альберту назавжди буде 47. Працював машиністом шихтоподачі на “Запоріжсталі”. 11 квітня 2022 року пішов добровольцем до лав ЗСУ. Загинув 6 січня 2023 року в селі Новоандріївка Пологівського району при виконанні бойового завдання.

Вшанувати пам’ять загиблого прийшов секретар обласної федерації підводного полювання, дайвінгу та рибальства Євген Самсонов.

- Альберт був членом нашої федерації, він був завжди готовий прийти першим, підтримував усі наші заходи, - розповідає Євген. - Він був дуже яскравою особистістю. З тих людей, що завжди підставить плече і прийде на допомогу.

На війну спочатку пішов добровольцем, а потім перевівся в ЗСУ.  Був розвідником на Запорізькому напрямку. Багато, зрозуміло, не розповідав, виконував якісь бойові завдання. Служив разом з братом, були в одній команді. Він як щось відчував, брата не взяв з собою...

Не обійшлося під час відкриття без скандалу. Так, дружина Юрія Дєдушева Олександра виготовила призму пам’яті загиблого чоловіка на власні кошти. Про цю обставину вона розповіла секретарю Запорізької міської ради Анатолію Куртєву і він влаштував “рознос” працівникам відповідного департаменту міської ради.

- Мій чоловік 11 місяців захищав країну на Запорізькому напрямку. Я із Запоріжжя, а коли вийшла заміж, поїхала з чоловіком у село Юр’ївка Бердянського району. Півроку пробули в окупації, і виїхали до Запоріжжя, - розповіла журналістам Олександра Дєдушева. - Юра брав участь в АТО, з 2013 року став на захист Маріуполя. Потім демобілізувався, повернувся до цивільного життя. Коли ми виїхали до Запоріжжя, він повернувся у свою частину 3029 Національної гвардії.

30 вересня Юра написав, що, можливо, заїде додому на кілька хвилин. За місяць у нього мала бути відпустка. Але не заїхав і зв’язку не було. На передовій це нормально. Потім мені зателефонував наш спільний знайомий і повідомив, що Юра загинув. Я не вірила і казала йому: “Такого не може бути, ти обманюєш”.

З частини ніхто не дзвонив. Почала шукати чоловіка по моргах. Знайшла -  він попав під обстріл, його привезли відразу.

Близько двох місяців ми добивалися вшанування пам’яті Юри встановленням цієї призми. Мені казали, що не встановлюють жителям Запорізької області, лише мешканцям Запоріжжя.

Ми з сестрою підняли галас. Я їздила, мене ганяли з одного місця в інше. Потім сказали, що встановлювати не будуть, бо немає коштів. “Добре, давайте поставлю за свої”, - сказала я. Спочатку мені говорили, цього не можна робити. А потім - “Добре, ставте” і дали телефон, куди дзвонити. Там мені сказали суму — 11 000 гривень.

23 лютого встановили, мені подзвонили, щоб прийшла 24 лютого подивитися, чого ми добилися.

Коментуючи цю негарну історію, Анатолій Куртєв зазначив, що, дійсно, цей соціальний проєкт створений для вшанування пам’яті полеглих запоріжців. Бажаючих встановити призми на честь своїх близьких багато — на сьогодні подано понад 300 заявок. Але пообіцяв Олександрі Дєдушевій, що гроші за виготовлення призми їй повернуть.

...Разом з Олександрою прийшли двоє їх з Юрієм синів: одному 6 років, другому — 9. Вони принесли до загиблого 28-річного батька корзинки з квітами. Вічна пам’ять усім загиблим героям...