«Чекати... Як дихати...”: у запорізькій бібліотеці пройшла зустріч “сталевих мальв”

У Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці відбулася арт-зустріч «Чекати... Як дихати...», на яку її організаторка Ольга Плечун запросила рідних військовополонених.

Прийшли в основному дружини, матері, доньки, які з нетерпінням чекають додому своїх близьких. Гостею зустрічі стала журналістка, режисерка театру «Рівні можливості», художниця і волонтерка Маріанна Смбатян.

Відкрила зустріч Ольга Плечун, яка перш за все подякувала усім за те, що відгукнулися на її пропозицію зібратися на захід.

Він проводився у другу річницю бомбардування Маріупольського драмтеатру, тому на зібранні була оголошена хвилина мовчання в пам’ять про усіх загиблих.

Під час заходу свої поетичні рядки прочитала викладачка англійської мови Ганна Ваніна, яка, як зазначила Ольга Плечун, «пише серцем. З початку війни Ганна щодня почала писати коротенькі рядочки, в яких виливала свій біль і свої емоції.

- Вони інколи дуже нелегкі, але вони допомагають прожити всі наші емоції, які ми намагаємося приховати, - зазначила Ганна Ваніна.

Сильний за змістом вірш свого знайомого Віктора Михайленка, у якого воює один син і збирається йти захищати країну другий, проникливо прочитала Маріанна Смбатян. Свої вірші прочитала і учасниця заході Вікторія.

А Єлизавета Крамаренко і Любов Науменко заспівали патріотичних пісень.

Ольга Плечун закликала усіх родичів військовополонених не опускати руки, боротися, у тому числі своєю творчістю чи дописами у соціальних мережах. Щоб суспільство не забувало про захисників і захисниць, які вже майже два роки знаходяться у ворожому полоні.

Після закінчення арт-зустрічі її учасники мали змогу переглянути фотовиставку, на якій переважна більшість світлин авторства Інни Позднякової. Вона — результат фотосесії, яку фотографиня провела для  дружин і матерів військовополонених, які захотіли поділитися своїми емоціями, своїм болем від розлуки з найближчими людьми.

Організатори влаштували і міні-вернісаж з трьох дуже важливих за змістом картин. Зокрема, Маріанна Смбатян зобразила українку, яка тягнеться до шматка скла, щоб ним вдарити гвалтівника з Росії.

Ще одна картина — про те, як медсестра не дає Смерті забрати воїна. Третя робота  називається “Алтар любові”, вона  авторства Калинки, військовослужбовиці з полку “Азов”.

Авторка передала до картини дві фігурки (себе і коханого) і попросила Ольгу Плечун посадити їх так, щоб рука жінки була на коліні чоловіка.

А ще на арт-заході можна було побачити інсталяцію — велику ялинку у вигляді металевої конструкції. Вона має нагадувати про те, що свята минають, а українці продовжують залишатися у полоні.

- Я завжди дуже хвилювалася за наших дівчат, наші родини під час проведення вуличних акцій, тому що ми все ж таки прифронтове місто, - розповіла амбасадорка, кураторка родин військовополонених Ольга Плечун. - І тому почала думати як зробити наше спілкування максимально безпечним. Виникла ідея зробити арт-зустріч, на якій можна було б краще познайомитись, поспілкуватися, пообніматися.

У нас є багато творчих людей! Захотілося їх об“єднати. Так виникла нова формація наших протестів — арт-зустрічі. Це наш шлях до перемоги!

Ми вдячні обласній універсальній науковій бібліотеці за можливість провести такий “творчий квартирник”. Участники зустрічі мають змогу переглянути фотовиставку Інни Позднякової, яка зробила фотосесію наших “сталевих мальв”, так я називаю дівчат, які чекають з полону своїх рідних. Вона негламурна, вона болюча, але водночас дуже світла. В очах дівчат — віра і надія.

Погода в день зйомки була дуже сонячна. І це ми сприйняли як символ того, що вони обов’язково дочекаються своїх рідних.

В експозиції є також світлини з наших акцій та військовослужбовців, які повернулися з полону під час обмінів. Такі фото хлопців, вважаю, притягуватимуть щастя до родин військовополонених і вони дочекаються своїх близьких.

...Коли Ольгу Плечун журналісти запитують, кого вона чекає з полону, то у відповідь чують:”Усіх! Бо ми одна родина — родина “азовців”. Близькі друзі Ольги з полку “Азов” і її подруга Катруся додому не повернуться, вони залишилися на “Азовсталі”.

- Але я дозволяю собі вірити, що моя Катруся завжди поруч зі мною, - ділиться організаторка арт-зустрічі.

Після закінчення заходу до Ольги підійшла жінка з великим букетом квітів. Це мама військовослужбовця з частини 3033 Нацгвардії, який потрапив у полон в Маріуполі весною 2022 року. Аліна подякувала Ользі за ідею  фотосесії "Чекати... Як дихати..." і подарувала квіти. 

 -Як він попав у полон, не знаю, знаю тільки, що це трапилося у Маріуполі, - розповіла Аліна. - Кажуть, що він знаходиться на території рф, але у нас немає ні його фотографій, ні інформації. Пишемо у всі інстанції. Віримо і чекаємо додому.

... А на площі  біля бібліотеки, де проходив захід, стояв хлопець з плакатом, який стосувався теми зустрічі з родинами військовополонених - поверніть "азовців" додому.

Ми писали про акцію "Два серця у полоні", яку на площі Маяковського провели  родини військовополонених

Фото авторки