Свято зі сльозами на очах
Сьогодні планував написати про професійне свято, але… Є речі значно важливіші за журналістику. Орки-путлерівці підірвали Каховську греблю - тепер вода з водосховища відійде на лівий берег, вже відходить. Вже затоплені вісім населених пунктів та частина Херсону. Йде евакуація.
Наступні наслідки – не буде води на зрошення півдня та Криму (тобто вони вже зрозуміли, чий буде півострів у найближчий час. Будуть проблеми і на ЗАЕС, але не катастрофічні – там є запаси.
А чому дивуватися? Хіба не це сталінські покидьки зробили з Дніпровською греблею у Запоріжжі? А Жуков хіба не так воював? А Єрмолов як підкорював Кавказ? А що «казачки» творили у Франції у 1813-му? А Потьомкін як «прирощував» південь? А «град петров» на кістках? А підлість та підсупність московських самодержців від ванькі-вора-каліти до ваньки-психа-людожера? Імперії не повинно бути. Крапка.
А зараз - про приємне, за планом.
Вітаю вас, шановні друзі «МВ»! - сподіваюся, вас на нашому сайті більшість. Вітаю вас, опоненти! - ми визнаємо право на дискусію, якщо вона цивілізована. Вітаю вас, випадкові гості! - сподіваюся, вам буде цікаво і ви затримаєтесь у нас надовго.
Вітаю вас саме 6 червня у день професійного свята українських журналістів. До того ж у нашого сайту зараз друге народження.
Він щоденно працював з 2002-го, а 21 березня 2022-го ми, керівники «МВ-холдингу», із сльозами на очах призупинили його діяльність. Бо одне з правил журналістики – не припускати надмірного ризику для людей, а він був.
В той «чорний» день рашисти викрали трьох наших журналісток, а також мене з дружиною і старшою донькою. Нам пропонували стати колаборантами, ми відмовилися, через декілька годин усіх відпустили - то був варіант «лайт».
Мою родину суттєво підтримало те, що в нас було не тільки українське громадянство, але й ізраїльське. Але у моїх колег і колежанок такої «броні» не було - і ми вирішили те, що вирішили.
І ось ми починаємо, точніше - продовжуємо після перерви. І з яким колективом! Наші автори - зірки журналістики! Нас вітають люди, яких поважаю не тільки я - будь-хто, хто з ними спілкується!
Я вдячний всім, хто нас вже привітав і ще привітає. Спробуємо всі ваші вітання виставити на сайт в розділ «Погляди» - адже це ваш погляд на нас. Маю честь розповісти про першу четвірку, так робитиму щодня надалі.
Борис Забарко - доктор історичних наук; зберігач відомостей про Голокост, який він пережив дитиною. Він багато чому мене навчив: не словами – власним прикладом. І продовжує вчити. З ним залюбки фотографуються президенти України та Німеччини.
Анна Шароградька, дівчинка з Маріуполя, яку малечою врятували в евакуації і яка є взірцем етичності в журналістиці та громадянськоі позиціі в Пітері і не тільки. На ії аватарці в Фейсбуці – український прапор. Ми з нею знайомі з 2000-го, вона добилася – диво! – щоб я дотримувався журналістської етики. В основному)))
Олександр Андрущенко - патріарх, легенда та совість мелітопольської журналістики. Капітан другого рангу, який майже все життя відслужив на Тихому океані та був замредактора «Морского сборника» у білокамінній. А потім – відставка та наш Мелітополь, де він працював у всіх видах медіа, а ще був першим і кращим прес-аташе влади. Десять років був з нами в «МВ» - відповідальним секретарем, а потім редактором «Надежды». А зараз пише вірші, і які! Починав російською, невдовзі – тільки українською!
Володимир Крейденко – громадський активіст з Мелітополя, який став народним депутатом України від правлячої партіі. Вони з Сергієм Мінько можуть стати гарним тандемом. По два депутати від Мелітополя і Мелітопольщини в Раді було у 1990-1998 роках, але співпраці між собою і реальної політичної ваги вони не мали (знаю, бо спілкувався особисто).
І на завершення. Шановні відвідувачі сайту, ми працюємо для вас!
За вашу і нашу свободу! Слава Україні! Переможемо!
Який же я добрий і толерантний – коли у вишиванці і ніхто мене не вибілює, як ті кляті орки…
1990-й: перший склад нашої редакції…
2000-й: перше десятиріччя позаду: «золотий» склад «МВ». Але найкращі часи в нас попереду, у майбутньому, яке ми будуємо спільно.