Олександр АНДРУЩЕНКО, ветеран мелітопольської журналістики: «Міркування над черговою датою»

Поетичним рядком.

Ось і сімдесят шість

Промайнули, ніби мить.

Роки, як коні,

Чорні, червоні,

Сірі і білі,

Жахливі і милі,

Летять табунами

Степом, містами.

Однакові й різні,

Залежно від місії.

Правдиві, оманні

Несуться в тумані,

Бажань повні груди,

Та хто же їм судді!

І я їм ніхто,

Хай тих коників й сто!

Такі неслухняні,

Що пізні, що ранні.

Летять по своєму якомусь маршруту

І топчуть копитами долю, як руту.

І добрі вони, і недобрі,

Усі щезають за обрій.

А я залишаюсь з останнім

У напівтверезому стані,

Від часу не зовсім сп’янілий,

І є ще трошечки сили

Омріяти задуми вищі

І написати ці вірші,

В яких роки, наче коні,

І чорні, і навіть червоні,

Звичайно, і сірі, і білі,

Зникають за хвилями хвилі.

Ну як їх порахувати!

Вони ж не стоять біля хати.

Від мене все далі і далі

По зоряній діагоналі.

І кличуть гучно в свій простір,

Але лишень тільки в гості.

Та я залишаюся вдома,

Де все мені так знайоме,

Де і вороги, і друзі

Не далі, як на виднокрузі.

Над святом нової дати

Приємно мені міркувати.