Олександр АНДРУЩЕНКО: Очі жовтня

Поетичним рядком

Знов зазирає жовтень в душу людям
Стомленими до жовтизни  очима.
Чекає від природи правосуддя
І знизує далеких хмар плечима.

Ну що робити, він такий невдаха!
Красу у нього забирають дощ і вітер.
У вирій полетів би білим птахом,
З собою взяв би, мабуть, тільки квіти.

А жовтень то сміється, то заплаче.
Його пісні - як болісне відлуння
Образ осінніх і швидких пробачень,
І шепотіння листя: «Алілуя»!

Не все зів’яло, зникло, віддзвеніло.
Ні, осінь не шкодує свої фарби.
Сумна картина, але яка мила!
Ось дуб старий, і той березку звабив.

Вдяглись обоє в золото парчеве.
Їм ні до чого дощова негода.
Але минає щастя це жовтневе,
Зникає неодмінно тління врода.

Знов жовтень зазирає в наші очі:
Чи не таке саме життя людини?
Жорсткі питання в нього і пророчі.
А доля дивиться на свій годинник.