Як беруть хабарі від підприємців чиновники в Індії, Китаї та в Україні
Якщо ви хочете зрозуміти, як працюють економіки Китаю та Індії і чому одна добре, а інша — не дуже, то читайте далі. Ну і читаючи, звичайно ж думайте про Україну
Нещодавно я познайомився і довго гуляв у National Mall з одним професором економіки з Чиказького Університету. Він займається економікою розвитку і сам індус — дуже давно емігрував до США. Знає багато цікавого про економіки країн, що розвиваються. Ну і ми говорили на різні теми. Ось одна з них.
Отже, обидві країни тотально корумповані. Але в одній (Індії) — демократія, і на виборах перемагають по черзі дві різні партії. Причому, на рівні штату (губернатор і мер) може бути одна, а в країні (прем'єр-міністр) — інша.
А в Китаї демократії немає. Там Компартія править уже близько 80 років і буде ще дуже довго керувати.
В кожній країні законодавство зроблене таким чином, що отримати всі необхідні дозволи і ліцензії на будівництво заводу займе у вас три роки — це якщо ви будете все робити строго за законом. Так зроблено, щоб саме чиновник на місці міг вирішувати, кому дозволяти будувати, а кому — ні. І в нього є право або дуже прискорити процес — і у вас всі процедури займуть три місяці, або строго за законом.
А тепер ситуація: інвестор хоче побудувати завод і приносить свій бізнес-план чиновнику (це, зазвичай, рівень заступника мера великого міста). Часто у інвестора на початку проєкту грошей мало, як звичайний стартапер він розраховує розбагатіти після того, як проєкт стане прибутковим і залишатиметься прибутковим багато років.
Китайський заступник мера працює, як венчурний капіталіст
І ось він приходить до китайського чиновника — той знає, що влада Компартії навічно і можна спокійно планувати майбутнє, воно не буде відрізнятися від сьогодення. І він хоче від інвестора пакет акцій у бізнесі, на відміну від грошей, акції інвестор може давати на початку проєкту без проблем. Чиновник отримує свій пакет (звичайно, на підставну компанію) і спокійно чекає, поки бізнес розбагатіє, щоб отримувати високі дивіденди або продати пакет. І ось тут найважливіше: оскільки гроші з’являться тільки у майбутньому — дуже важливо правильно вибрати той бізнес, якому чиновник дозволить інвестувати у своєму місті. Важливо, щоб це був хороший бізнес. Бо якщо він буде вибирати погані, — то вони або збанкрутують, або будуть приносити дуже мало грошей у майбутньому. І він не зможе (корупційно) розбагатіти.
А ось наш інвестор приходить до індійського чиновника. Тому все одно, який це буде завод: у нього є тариф. Даєш Х відсотків від суми інвестицій — і вперед. Другий раз він до тебе не прийде по гроші. Буде у тебе бізнес прибутковий чи ні, ростучий чи поганий — його це не хвилює. Йому важливо, щоб при зміні правлячої партії (на виборах) у нього не забрали його бенефіти — а він їх вже отримав — так що, швидше за все, не заберуть.
Ось так вийшло — в Китаї система корупції працює так, щоб будувалися потенційно прибуткові і ростучі проєкти. А 100% передбачити, який бізнес буде процвітати, а який збанкрутує — дуже важко. Тому китайський заступник мера працює, по суті, як венчурний капіталіст — він будує собі портфель акцій у різні компанії (саме такий термін використовував мій професор). І як будь-якому венчурному капіталісту — китайському чиновнику важлива кількість компаній у портфелі (треба багато) і диверсифікація (треба різні індустрії).
А в Індії корупція працює так, що всім чиновникам, в принципі, не важливо, які бізнеси у них у регіоні будуть інвестуватися. І оскільки частку в компанії віддати завжди простіше, ніж значну суму грошей на початку шляху, то в Китаї будується просто набагато більше бізнесів.Але життя змінюється.
Тепер в Індії одна партія править вже дуже довго, й інвестори повірили в те, що прем'єр Моді прийшов надовго, а потім, швидше за все, залишить свого наступника. І тому Індія стала дуже гарно рости.
А в Китаї всі ці заступники мерів і заступники губернаторів уже настільки розбагатіли, що стали намагатися впливати на політику центру і говорити Компартії, що їй треба робити — знахабніли, одним словом. Товаришу Сі це дуже сильно не сподобалося, і тому там останні роки їх переслідують за корупцію. Тому з’явилася невпевненість у майбутньому — і Китай сильно сповільнив зростання.
Таку корупцію як в Китаї називають хорошою. А таку як в Індії — поганою (хоча найгірша корупція — це, звичайно, крадіжка на держзакупівлях і держпідрядах, де взагалі ніяких нових бізнесів не створюється, а просто гроші платників податків перекладаються в кишені чиновників та їхніх «друзів»).
Те, що я написав, не означає, що Україна повинна стати як Китай (або як Індія). А просто треба вчитися на чужому досвіді і багато думати. І краще, звичайно, побудувати економіку з малою корупцією, і багато успішних країн показали, що це цілком можливо.
Петро Чернишов, екс-президент компанії "Київстар", засновник освітнього проєкту Контора Пі