Военнослужащая из Мелитополя рассказала о дискриминации на войне

О гендерной дискриминации в рядах ВСУ рассказала военнослужащая из Мелитополя.

Журналисты "Цензор.Нет" подготовили материал о дискриминации женщин на передовой. Среди героинь материала и наша землячка Екатерина Драпьята.

"У мене на передовій дівчат не буде". Чому дискримінаційні внутрішні розпорядження у ЗСУ бувають важливішими за закон?

Беззаперечне право воювати українські снайперки, кулеметниці та розвідниці, які раніше були оформлені у ЗСУ начальниками лазень, зв’язківцями або діловодами, отримали ще у 2016 році – у момент офіційного розширення списку доступних для жінок армійських посад. На жаль, час засвідчив, що законодавчі покращення не завжди можуть гарантувати жінкам можливість боронити свою землю – через надмірну "турботу" та особисті упередження окремих військових.

У ТИЛ "НА ПІДСИЛЕННЯ"

Катерину Драп’яту побратими краще знають за її позивним, що нагадує не тільки про найзвичніший для неї у останні роки колір одягу, але і про вік дівчини. У 2014 році, коли в Україні тільки-но почалася війна, Зеленій було лише двадцять. Це Катерину не зупинило. Спочатку дівчина пішла добровольцем у "Правий сектор". А вже за рік, восени 2015-го, підписала контракт зі Збройними Силами України. Разом із побратимами-добровольцями вона прийшла до лав 93 ОМБр. Одразу після підписання контракту, навіть без "учебки" - адже людей неабияк бракувало, а Катерина мала досвід та сама рвалася на фронт – Зелена потрапила в одну з найгарячіших точок Донбасу, на шахту "Бутівка". На шахті Зелена пробула більше ніж півроку. Коли 93 ОМБр вийшла з зони АТО на ротацію, дівчина отримала відзнаку Міністерства оборони України – "Знак пошани".

У мене на передовій дівчат не буде. Чому дискримінаційні внутрішні розпорядження у ЗСУ бувають важливішими за закон.

Згодом, після відпочинку та навчань, бригада знову вирушила на фронт. Жінки-військові у цей момент вже святкували перемогу: адже Міністерство оборони нарешті офіційно розширило список посад, які дозволено було займати жінкам. На саму Зелену це не мало особливо вплинути. За згодою командира роти Зелена виконувала також і бойові завдання, однак завжди була у першу чергу парамедиком. Ще з моменту підписання контракту дівчина займала посаду санінструктора роти, і на передовій і на цій посаді була на своєму місці… аж поки батальйон не очолив новий командир.

"Мене несподівано перевели на другу лінію – "на підсилення" у батальйонний медпункт. На підсилення – з нуля у тил! – обурюється Зелена. – Це було дуже "логічно". Адже я була єдиним у нашому підрозділі санінструктором. Єдиним медиком на величезній території, яку на той момент утримувала наша рота. І в мене була просто істерика. Я планувала втечу назад на позиції і думала, що в мене дах поїде. Постійно уявляла собі: а якщо там буде серйозний обстріл? Що тоді? Пацани просто помирати будуть?..."

У мене на передовій дівчат не буде. Чому дискримінаційні внутрішні розпорядження у ЗСУ бувають важливішими за закон 02

Всі спроби "відпроситися" назад завершувалися нічим. У відповідь Зелена чула тільки посилання на усне розпорядження командира 2 батальйону 93 ОМБр Володимира Сіленка. "Комбат сказав, що "у нього" на передовій дівчат не буде", - пояснює Катерина.

"Мені навіть розповідали, що я взагалі не маю права бути на першій лінії, бо нібито вийшов закон про те, що жінкам там перебувати заборонено, - згадує вона. - Жодного подібного закону, певна річ, не існувало. Мої знайомі дівчата у підрозділах у цей самий час і залишалися медиками на передових позиціях, і воювали, вже офіційно займаючи бойові посади… Але не у нашому батальйоні. У нашому попереду залишилися тільки пацани".

Можливості повернутися туди, де вона була дійсно потрібна, Катерині так і не дали. Зрештою, дівчина просто звільнилася з лав Збройних сил України.
"
Подібні історії – про те, як вже навіть маючи бойовий досвід та пробувши на фронті тривалий час, через упередження однієї-єдиної людини з командування жінка може "вилетіти" у тил – є, напевно, майже у кожній військовій частині.

Фото Цензор.Нет.