Найкраща вчителька України Наталя Кідалова: «Я щаслива в Мелітополі»

5 жовтня Україна почула ім’я кращого вчителя країни, володаря національної премії  Global Teacher Prize Ukraine 2019 - справжнього освітянського «Оскара». Можливо, хтось у цей день вперше почув про Мелітополь, а весь Мелітополь радів за вчительку англійської мови, української мови та літератури СШ № 23 Наталю Кідалову. В одну мить на неї стали дивитися не просто як на мелітопольську вчительку, а як на представницю всієї професії. В її словах хтось почав шукати істину, а хтось - підводне каміння.

Під час церемонії вона втрималася, не заплакала. Проте емоції виходили через сльози й безсоння ще тиждень по тому. До останнього не вірила, що літери саме її імені з’являються на столичному хмарочосі. Та й зараз Наталя Олександрівна говорить, що нацпремія - це не конкурс. Переможець наче один, але насправді усі десятеро - найкращі. І якби переміг хтось із топ-10, вона була б абсолютно щаслива. Бо вони не були конкурентами. Партнерами - так, співучасниками - якщо хочете, але не суперниками. А тепер, після премії, стали ще й друзями.

Четверта в династії вчителів

Переможця премії обирали шановані й знані судді з числа освітян, журналістів, чиновників, студентства. Шлях до церемонії нагородження був довгим, але цікавим. Та насправді почався він задовго до заповнення анкети номінанта премії.

Прийшовши до школи вчителювати, Наталя Олександрівна продовжила сімейну традицію і стала четвертою у династії викладачів.

- Мама - вчителька біології і хімії, але все життя працювала вихователькою у садочку, - розповідає пані Наталя. - Тоді люди працювали на заводах у три зміни, і часом батьки плутали, хто має забрати дитину із садка. А мобільних телефонів не було, то мама часом приводила дітей до нас додому на ніч. Моя бабуся - вчителька математики і німецької мови, а прапрабабуся закінчила у Петербурзі Інститут благородних дівиць, де викладали французькою. Напевне, у мене не було шансів обрати іншу професію.

У своїй рідній 23-й школі колись Наталя навчалася сама, тепер навчає дітей 23-й рік поспіль. Магія починається вже тут, у цих числах. А Наталя Олександрівна сама вірить в дива і всім навколо радить мріяти та вірити у хороше. Хоча ми точно знаємо, що її перемога до дива чи магії не має жодного відношення. Просто вона любить те, що робить, горить вчителюванням, не боїться експериментувати, фонтанує ідеями, які їй вистачає часу, наполегливості й натхнення втілювати. Наче в її добі не 24 години. Вона з тих хороших фанатиків, які готові працювати у вихідні, в свята і навіть безкоштовно. Причому не чекаючи подяки.

- Вчитель - це садівник, - розмірковує вчителька. - Він ніколи не звинувачує рослини у тому, що вони повільно ростуть, а думає, де недолив, де не підсипав добрив. І він не чекає, що троянда розцвіте одночасно із хризантемою. Хороший вчитель - саме такий: дає кожному час, щоб вирости і розкритися. Він доглядає і радіє, коли квітка розцвіла. Садівник ніколи не чекає вдячності від свого саду, так і вчителям не можна очікувати вдячності від дітей, бо вдячність - глибоке почуття, що притаманне більш зрілій особистості. Який показник успішності вчителя? Звісно, знання, компетентність учнів, але й те, що не виміряєш жодними оцінками - коли тебе з щирою посмішкою зустрічають у коридорі, коли говорять, що скучили.

Наталя Олександрівна запевняє, що сама вона після премії не змінилася. І не хоче вірити, що через перемогу зміниться ставлення дітей до неї. Має хороші стосунки з учнями, відчуває, що скучили за вчителем, за уроками. В перший день зустрічали з квітами і яблуками, селфилися із «зірковою головою». Автографи не просили, їх і так багато у щоденниках.

«Золотий червінчик»

На премію пані Наталю хтось номінував. Існує така опція на сайті. Хто - вона й досі не відає. Але анкету учасника заповнила і увійшла у топ-50. Далі було есе «7 питань до себе, на які я не знаю відповіді», яке писалося в останню ніч. За ним - відеоінтерв’ю. І ось уже експертне жюрі обрало топ-10. Пані Наталя в десятці, у «золотому червінчику», як себе прозвали самі номінанти.

Усі подальші випробування не були конкурсними, а скоріше вчили працювати у команді. Наприклад, один із етапів очної зустрічі номінантів премії у Харкові - урок у місцевій школі. Шляхом до навчального закладу усі потягнули жереб, обрали клас і тему майбутнього уроку. Передбачалося, що то будуть не індивідуальні уроки, а командні. Тобто одночасно їх вестимуть три або чотири вчителі.

- Ми мали провести такий урок, який був би корисним і цікавим для дітей, використати найсильніші сторони кожного із вчителів і при цьому організувати процес так, щоб ніхто з нас не домінував, а працювали командою, - ділиться враженнями вчителька. - Цей досвід був для мене найцікавішим і дуже відповідальним. Коли ти готуєш урок самостійно, відчуваючи атмосферу у класі, ти можеш у будь-який момент змінити хід уроку. Ти гнучкий і все залежить лише від тебе. Коли урок ведуть четверо і мають конкретний план, змінити на ходу щось дуже важко. Ти - частина команди. Ти відчуваєш відповідальність не лише за себе, але й за колег. Це така позитивна взаємозалежність, яка, на мій смак, краща за незалежність.

Окрім уроку, були ще й презентації, майстер-класи. Вчителів заздалегідь об’єднали у пари, причому не філологів чи математиків разом. Партнером пані Наталі став учитель інформатики з Вінниці Сергій Петрович. Познайомитися довелося віртуально й так само готуватися до «майстерків». Пропонували вчителям також зіграти у гольф. Цей вид спорту не піддався Наталі Олександрівні - не вдалося зробити правильний, влучний удар. Разом номінанти готували обід зі спільного набору продуктів. Гуляли з екскурсією містом, дивилися на дивовижних коней. Класно і з користю проводили час.

Все вперше

А потім був незабутній вікенд у Києві і власне церемонія нагородження. Зранку сніданок з пані міністеркою Ганною Новосад, по обіді - чаювання з президентом Володимиром Зеленським. Спілкувалися неформально. Згадували дитинство і своїх вчителів, які найбільше вплинули на кожного.

На згадку про ці зустрічі кожен з топ-10 отримав годинника - гарного, з вишиванкою на циферблаті. Свого Наталя Олександрівна забула у Києві. Але не загубила, його пізніше передали власниці.

Підготовка до церемонії - особливий досвід. Бо все було вперше в житті пані Наталі: робота зі стилістом, професійний мейк, розкішна вечірня сукня до підлоги, «Тесла», червона доріжка. Було трохи незвично: зависокі підбори, зачервона помада. Але сама церемонія все розставила на місця, все привела до ладу.

- Це було дуже хвилююче, - зізнається Н. Кідалова. - Прекрасна стеля, балкони, натхненні і щасливі глядачі, а більшість із них - освітяни. «Освіторія» робить велику справу - піднімає престиж професії вчителя. Вони розказують про справжніх вчителів, можливо, не стереотипних, не зовсім форматних, які не бояться помилятися.

З відповіддю на питання про найвагоміший подарунок Наталя Олександрівна вагається.

Спершу згадує про саму статуетку - вона важка, і за вагою, і за відповідальністю, яку тепер відчуває:

- Вона доводить, що можна просто гідно працювати 23 роки у школі невеличкого міста, а потім потрапити на сцену оперного, у випуски новин та на шпальти газет. Твоїм іменем назвуть один із астероїдів! І це справжнє «вау». Все можливо, бо вчителі - важливі.

Те, що на честь пані Наталі назвуть астероїд, мабуть, було найбільшим сюрпризом. І  це також, на думку вчителя, говорить про престижність професії. Ми звикли, що небесні тіла називають на честь кінозірок, вчених. А тут - вчитель.

Але й матеріальні цінності - це також приємно. Внесок вчителя як професіонала має бути оцінений у грошовому еквіваленті, впевнена переможниця. Не секрет, що вчителюванням великі гроші не заробиш. Працювати в школі - це скоріше про покликання. Ті, хто хоче грошей, на жаль, шукають інші джерела.

За умовами премії інтерактивна мобільна панель Edpro вартістю 150 тис. грн та величезна  бібліотека сучасних книжок від «Видавництва Старого Лева» - це подарунки для школи, у якій працює кращий вчитель України - 2019. Їх днями вже отримали. Звісно, це приємні здобутки. Особливо у школі раділи книжкам.

- Може, це й старомодно, але для мене паперові книги - це щось на кшталт фетиша, обожнюю гортати дещо шерехаті на дотик сторінки, обожнюю тримати в руках справжню книгу, обожнюю запах «свіжоспеченої» книги щойно з друкарні, - говорить вчитель.

Грошовий приз - 250 тис. грн - це вже винагорода особисто для вчителя. Наталя Олександрівна вирішила розпорядитися ними по-дорослому - інвестувати в освіту.

- Я вважаю, що вкладати гроші можна не лише в підприємства, але й у соціальні проекти, - розмірковує пані Наталя. - Чи це буде вже існуючий проект, чи новий, авторський, - подивимось.

До речі, щороку фіналісти премії придумують якісь спільні проекти. «Золотий червінчик» 2019-го теж не хоче розтратити енергію десятьох, планує здивувати освітян і організувати щось дійсно круте.

Ще один бонус - навесні Н. Кідалова поїде у Дубай на Global Education and Skills Forum - неймовірне зібрання освітян з усього світу. Ну і рік безкоштовного навчання від «Освіторії» - гарна можливість, якою варто скористатися. «Освіторія» пропонує безліч програм, тренінгів, семінарів на будь-який смак, організовує зустрічі з цікавими освітянами, мотивуючими спікерами. Протягом року Наталя Олександрівна поза конкурсом має можливість брати участь у цих заходах. А вона любить навчатися.

Амбасадор з посвідченням

У Мелітополі вітали Наталю Олександрівну з отриманням премії під час засідання виконкому. Вручили посвідчення амбасадора, засвідчуючи, що своїми справами вона прославляє Мелітополь.

- І до цієї таблички я себе вважала неформальною амбасадоркою міста Мелітополь, - говорить пані Наталя. - Мені здається, що кожен мешканець Мелітополя апріорі амбасадор. Бо де б ти не був, хочеш ти того чи ні, ти представляєш Мелітополь. По тобі судять і складають враження. Я завжди добре говорила і говорю про своє місто, бо я люблю Мелітополь, я пишаюся, що народилася тут. У мене ніколи не було бажання втекти за кордон чи навіть осісти в столиці. Щасливою людиною можна бути будь-де. Я щаслива в Мелітополі.

Фото з відкритих джерел