Ганна ЮДКОВСЬКА, адвокат, суддя Європейского суду з прав людини в 2010-2022 рр.: «Ми, народ України...»

Конституційний маніфест.

Війна ще не закінчилася, отже головна мрія для нас всіх сьогодні – перемога і мир. І вони обов’язково настануть. А тоді неодмінно з’ясується, що ми стали по-іншому дивитися на ключові питання функціювання держави і її інститутів. 

Попередні політичні, соціальні та економічні системи – якими неефективними ми б не вважали їх навіть до війни – ще більш пошкоджені внаслідок збройного конфлікту. Що нам треба знов відбудовувати нашу Державу, уклавши заново суспільний контракт?

Найгірше, що може чекати на нас після війни – криза тієї солідарності, яка зараз допомагає нам бити ворога. Якщо покінчивши із ворогом зовнішнім, ми почнемо шукати ворога внутрішнього.  Якщо рівень недовіри один до одного і до державних структур почнуть розривати країну зсередини.

Після війни нам бракуватиме стабільних домовленостей між собою з найбільш важливих питань. І головним серед них буде українська ідентичність, що буде охоплювати всіх громадян України - тих, що так по-різному бачать її розвиток і так однаково палко люблять її і бажають їй процвітання. Тих, що говорять різними мовами, мають різне етнічне походження, сповідають різні релігії, але разом пліч-о-пліч на передовій добивали агресора задля миру і незалежності Неньки.

Війна та післявоєнний період часто створюють або посилюють глибокі розбіжності в суспільстві, підживлюючи ворожість і невдоволення. Це пастка, в яку потрапляли більшість постконфліктних держав. Ми маємо уникнути цього. 

Новий суспільний договір покликаний слугувати об'єднуючою силою, сприяючи єднанню запеклих політичних опонентів і забезпечуючи платформу для діалогу. Він має створити механізми інклюзивного врядування, сформувати почуття спільної відповідальності та участі у майбутньому країни, гарантуючи права меншин, захищаючи культурну спадщину і забезпечуючи справедливе представництво та участь у процесах прийняття рішень.

У кожній четвертій постконфліктній країні приймається нова конституція. І процес прийняття конституції важливіший за результат. Дискусії щодо його засад нового суспільного договору будуть важливіші, ніж кінцевий документ. Тому що наслідком таких дискусій має стати консенсус всіх верств суспільства з ключових питань. 

Наприклад, яка система забезпечить більшу гнучкість у вирішенні складних питань, з якими стикається країна, що відновлюється – парламентська, яка дозволяє формувати коаліційні уряди і вносити корективи в політику шляхом переговорів і досягнення консенсусу, або президентська з її можливістю більш швидкого прийняття рішень? Як саме мають бути розподілені ролі між центральною владою та місцевим самоврядуванням? Таких складних питань, які становлять основу суспільного договору, буде багато. І вирішити їх можемо виключно ми самі.

Молода українська держава приняла Конституцію в 1996-му. Ми раділи омріяній незалежності і жадали швидких змін. Після розпаду Радянського Союзу нам довелося будувати нову політичну систему, і очевидною моделлю була ліберальна демократія західного типу. 

Але ми потрапили в пастку – ми механічно підлаштовували наші правові та конституційні системи без реального розуміння ключовими акторами того, що таке справжня демократія, верховенство права та поділ влади.  Будь-яка модель державності не працює без відповідної ідеологічної та культурної готовності суспільства. 

Для того, щоб демократія вкоренилася, має бути досягнутий певний баланс з місцевими, історичними та культурними традиціями. Насіння, посіяне на непідготовленому ґрунті, не принесе бажаних плодів. Ліберальні інститути не можна було пересадити за кілька років на чужий для них ґрунт – потрібно було набагато більше часу і підготовки.

Зі скороченнями.