Статус українських біженців у ЄС лише на три роки. Що далі?

За даними Агенції ООН у справах біженців, 19 грудня 2023 року за кордоном перебували 6 335 тис вимушених переселенців з України.

У тому числі в ЄС зареєстровано 5 931,5 тис переселенців з України із статусом тимчасового захисту. Кількість внутрішньо переміщених осіб в Україні становила 3,7 млн.

Серед країн ЄС найбільше наших громадян прийняли Німеччина – 1 126 тис, Польща – 957 тис, Чехія – 373 тис, Великобританія – 250 тис, Іспанія – 186 тис, Італія – 169 тис, Нідерланди – 136 тис та Словаччина – 113 тис.

За даними Євростату, 46,7% українських громадян, які отримали статус тимчасового захисту в ЄС, – жінки, 35,3% – діти, 18% – дорослі чоловіки.

Значна кількість дорослих громадян України, які перебувають за кордоном, могла б працювати в різних галузях національної економіки. Якщо більша частина українських мігрантів повернеться на батьківщину, то поряд з інвестиціями і трансфертом технологій це стане потужним фактором економічного зростання.

Якщо ж ні – то після війни відновлення національної економіки розтягнеться на десятиріччя, значною мірою – внаслідок дефіциту трудових ресурсів.

Емпіричні дослідження вказують, що масове повернення мігрантів у країну походження зазвичай позитивно впливає на її економіку через привнесення нових виробничих навичок, технологічних рішень, міжнародних мережевих ефектів і професійного досвіду, якого бракує на внутрішньому ринку праці.

За даними соціологічних опитувань, понад 76% українських біженців планують повернутися додому. Однак з плином часу і з поглибленням адаптації біженців до життя в країнах перебування цей відсоток буде зменшуватися.

Суттєвим чинником, який визначатиме наміри і життєві стратегії українських мігрантів за кордоном, є їх правовий статус. Зараз більшість громадян мають статус тимчасового захисту, який діятиме максимум до березня 2025 року.

27 лютого 2022 року Рада з питань правосуддя і внутрішніх справ ЄС запустила в дію механізм тимчасового захисту для біженців з України, а 4 березня він був активований Європейською Радою через ухвалення рішення №2022/382. З часу схвалення директиви ЄР у 2001 році вона була задіяна вперше.

Тимчасовий захист у ЄС надав українським біженцям право на проживання та працевлаштування, доступ до соціального житла, права на фінансову та медичну допомогу, соціальні послуги, а також свободу пересування в межах ЄС.

Принциповим питанням є існування часових рамок для статусу тимчасового захисту. Рада ЄС вирішила припинити його дію найпізніше 4 березня 2025 року. Директива Ради ЄС від 2001 року визначила, що тимчасовий захист за будь-яких обставин не може надаватися більше, ніж на три роки, і він не може перезапускатися кілька разів відносно однієї категорії переміщених осіб.

Це пов’язано з тим, що такі дії суперечили б тимчасовому характеру статусу та порушували б конвенцію про статус біженців. Після припинення тимчасового захисту гіпотетично колективні органи ЄС і національні уряди держав-членів могли б вдатися до примусового повернення громадян України на батьківщину.

Тобто якщо російсько-українська війна закінчиться до 4 березня 2025 року і Україна стане безпечною для повернення, то Рада ЄС за пропозицією Єврокомісії теоретично може ухвалити рішення про припинення режиму тимчасового захисту.

Вочевидь, такий підхід можливо буде реалізувати лише після відновлення в Україні стійкого миру. Проблемним аспектом при цьому є те, що навіть припинення активних бойових дій в Україні не гарантуватиме тривалого миру.

У такому випадку відкликання режиму тимчасового захисту і примусове повернення українців на батьківщину можуть бути класифіковані правозахисниками як такі, що порушують права вимушених мігрантів. Тому експерти розглядають інші варіанти, які можуть застосувати органи Євросоюзу і уряди країн-членів після 4 березня 2025 року.

Перший – застосування колективного підходу і спрощення процедур для отримання громадянами України юридичного статусу притулку (asylum) в ЄС.

Другий – надання українцям статусу довготермінового резидента, що дозволить їм залишатися в Євросоюзі постійно. Різновиди цього статусу включають громадянство та варіації, засновані на гуманітарних і сімейних міркуваннях, а також пов’язані із здобуттям освіти чи тривалим працевлаштуванням.

Насправді особи, які скористалися статусом тимчасового захисту, і зараз можуть подати заяву на отримання постійного притулку в ЄС. Проте в майбутньому подання й опрацювання мільйонів таких заяв могло б призвести до колапсу систем надання притулку в країнах, які прийняли найбільшу кількість українців.

Фахівці ЄС кажуть, що раціональним вирішенням проблеми перевантаженості національних систем надання притулку після березня 2025 року стало б отримання колишніми носіями тимчасового захисту певної форми міжнародного захисту (статус біженця чи статус додаткового захисту) на групових засадах.

У такому випадку клопотання про надання притулку українцям могли б розглядатися за спрощеними і прискореними процедурами. Такий підхід дозволив би заощадити час, гроші та адміністративні ресурси держав-членів ЄС.

Більш реальною альтернативою статусу міжнародного захисту для українців є статус довготермінового резидента. Низка авторитетних аналітичних центрів у ЄС (Шведський інститут досліджень Європейської політики, Королівський інститут міжнародних відносин у Брюсселі) уже окреслили своє бачення шляхів надання українцям довготермінового резидентства після березня 2025 року.

Після війни додому можуть не повернутися 3 мільйони українців. Що буде з економікою?

Директива ЄС з питань довготермінового резидентства (LTR) встановлює, що особа, яка легально і безперервно проживала в країні ЄС протягом п’яти років, має право отримати статус довготермінового резидента.

Такий статус дає дозвіл на постійне проживання і гарантує ставлення як до громадян держав-членів ЄС у багатьох вимірах: доступ до ринку праці, можливість отримання освіти та професійної підготовки, визнання професійних дипломів, право на соціальне забезпечення і соціальну допомогу.

Наразі директива Євросоюзу з питань довготермінового резидентства не поширюється на громадян третіх країн, яким дозволено проживати в державі-члені на підставі тимчасового захисту. Вони не мають права подавати заяву на статус довготермінового резидента, а час проживання під тимчасовим захистом не зараховується до часу необхідного перебування в країні (пʼять років).

Проте останні пропозиції Єврокомісії щодо оновлення директиви LTR передбачають полегшення умов для отримання статусу довготермінового резидента, зокрема, дозвіл громадянам третіх країн накопичувати періоди проживання в різних державах-членах для виконання вимоги щодо мінімально необхідного строку перебування і враховувати всі періоди легального проживання в країні, включаючи навчання та перебування під тимчасовим захистом.

Оцінки фахівців говорять про те, що навіть при схваленні пропозицій Єврокомісії в поточному вигляді залишалося б кілька бар’єрів для надання українцям статусу довготермінового резидента як продовження їх тимчасового захисту.

По-перше, особи, які в’їхали до ЄС після 24 лютого 2022 року, у березні 2025 року проживали б у ЄС щонайбільше три роки і це не узгоджувалося б з вимогою щодо пʼятирічного періоду проживання. Для вирішення цього протиріччя експерти пропонують скоротити мінімально необхідний період перебування з п’яти до трьох років при наданні українцям статусу довготермінового резидента.

По-друге, бенефіціари тимчасового захисту, особливо жінки, у багатьох випадках не мають регулярного та стабільного доходу, як того вимагає директива LTR, у зв’язку з доглядом за дітьми, особливо за відсутності в місці їх проживання дитячих садків. Тому деякі фахівці звертають увагу на необхідність вирішення і цих проблем при опрацюванні змін до директиви LTR.

Як один з варіантів європейські фахівці пропонують внесення до тексту директиви LTR додаткової статті, яка б встановлювала менш суворі критерії для бенефіціарів тимчасового захисту при поданні ними заявки на отримання статусу довготермінового резидента. Такі критерії повинні гарантувати відсутність дискримінації жінок, які не можуть отримувати регулярний і стабільний дохід через обов’язки з догляду за дітьми чи іншими непрацездатними категоріями.

Таким чином, уже зараз посадові особи та експерти в країнах ЄС говорять про необхідність планування конкретних кроків та їх правового забезпечення щодо українців, які втратять статус тимчасового захисту в березні 2025 року чи раніше. Зокрема, почалося обговорення законодавчих актів і політичних заходів, які б забезпечили довгострокове вирішення відповідних правових питань.

Якщо дискутовані в ЄС законодавчі новації будуть ухвалені й українським вимушеним мігрантам пом'якшать вимоги для отримання статусу довготермінового резидента після 4 березня 2025 року, то Україна втратить шанс на повернення більшої частини своїх громадян навіть після закінчення війни.

За оцінками демографів, якщо війна закінчиться у 2025 році, то навіть через десять років загальна чисельність населення України становитиме 35,2 млн, а чисельність населення працездатного віку – 20,5 млн, що означатиме його зменшення на 25% відносно довоєнного періоду.

За такого перебігу подій успішна відбудова країни та її повернення на шлях стійкого соціально-економічного розвитку стануть неможливими. Отже, з огляду на обмеженість людських ресурсів України для ведення багаторічної війни та з урахуванням окреслених правових чинників, стратегія військово-оборонних дій України повинна будуватися з орієнтацією на здобуття переваги над ворогом і формування сприятливої переговорної позиції України до весни 2025 року.

Ці ж міркування повинні мати вирішальне значення і для держав-гегемонів, що зацікавлені в збереженні України як суверенної та успішної держави, при формуванні ними політики міжнародного тиску на агресора та при виділенні Україні військово-економічної допомоги.

Тетяна БОГДАН, директорка з наукової роботи Growford Institute