Олександр АНДРУЩЕНКО, ветеран мелітопольської журналістики: «Чи варто розкладати по поличках?»
Поетичним рядком.
Так тягне іноді розкласти по поличках
Чуттів й думок сплетені оберемки,
Сховати їх у тих душі капличках,
В яких нема ні холодів, ні спеки.
Там слів і поглядів ще не зів’яла щирість,
І ще дзижчить бджола посеред квітів,
І справжні і обурення, і милість,
Ненависті й кохання довгі миті.
Мала кімната, де блищать вузенькі вікна,
Ще пам’ятає терпкі поцілунки,
Як ваза з кришталю, яскрава, старовинна,
Приховує між квітами стосунки.
Свідоцтва про життя поклав собі окремо:
Тут про любов, а у куті - про зраду.
Щось має бути від очей чужих таємно,
Щось схоже на кантату для параду.
Ну ось і все розкладено по осередках.
Нема зв’язків і… зовсім не цікаво.
Ніби то не людина, а маріонетка.
Ні, не потрібна для життя оправа.
І знов, і знов тягну до себе оберемки,
Зібрав докупи і любов, і заздрість,
Думки великі і чуття маленькі.
І повертаються і сенс буття, і радість.