Олександр АНДРУЩЕНКО: Актор і публіка

Поетичним рядком

Чи я живу? Чи тільки граю п’єсу,

Кимось народжені повторюю слова?

Від них хміліє трохи голова.

А в публіки немає інтересу.

Окремо зал. І сцена теж окремо.

Єднання зникло в думах, почуттях.

Не вбитий у стосунки жодний цвях.

І намагатись щось зробити вже даремно.

До рампи знов іду без репетицій.

Скажу, що думаю, хай буде слів повтор.

Щосили вигукну: «Так, я для вас актор.

Такий, як є. Смішний, багатолиций».  

У відповідь - ні оплеску, ні звуку,

Бо вочевидь не граю всім знайому роль.

Над глядачами зовсім втратився контроль.

Пора вдягати Гамлета перуку,

«To be or not to be?» - волати знову.

І хай то прозвучить у мільйонний раз,

Промовлю я одну із найгучніших фраз,

Як всіх відомих пристрастей основу.

І оплески почую, крики: «Браво!»,

В яких очікувань людей горить екстаз.

На сцені бо таке актору на гаразд,

І має він на це талант і право.