Олександр АНДРУЩЕНКО, ветеран мелітопольської журналістики: «Срібні вертикалі»

Поетичним рядком.

Шепоче знову дощ свої печалі.

Краплинки шурхотять по мріях і по склу.

Цівок плакучих срібні вертикалі,

Як голки, колють нетерпіння луг.

Рахують краплі наших сумів миті,

Що заховалися в туманностях душі,

Які ніколи вже не повторити,

Бо стали миті ті якісь чужі.

І відкриває дощ нам шлях у вічність.

Немає почуттям початку і кінця.

Є в цьому і величність, і трагічність,

І праведність премудрого ченця.

Дощ знову йде. То наш зв’язок із небом.

Спасибі за відвертість хмарам і цівкам!

Спасибі за життя, що пахне медом,

І всім дощами вимитим зіркам.

Цілую ніжно чарівні краплинки

(Прозору суміш суму і п’янких бажань),

Щоб знову прилітали без зупинки

При сполохах чудових сподівань.