Олександр АНДРУЩЕНКО, ветеран мелітопольської журналістики: «Слово і камінь»

Поетичним рядком.

І що таке той монумент високий?

Він порожнина проти вдалих слів.

В камінні не течуть веселі соки.

А час пройде - і пам’ятник зітлів.

У статуї життя немає зовсім.

Мертвонароджена, не рушиться, стоїть.

Руйнує її дощ, і спека косить,

Потрохи дуже, але кожну мить.

А слово, воно нематеріальне,

Його дарує небо пам’яті людей.

І сенс його, і все життя сакральне,

Бо віддзеркалює можливості ідей.

Людина ставить пам’ятник і нищить.

А доля слова - в Божеських руках.

Воно - подяка, воно осуд вищий.

І безкінечно залишається в віках.