Олександр АНДРУЩЕНКО: Мить, що летить

Життя звичайна сутність й незвичайна.

Ось мить летить собі кудись, летить,

Ніби якась примара нереальна,

Як хмара, що занурилась в блакить.

Не повернути мить, не зупинити,

Хоч вкрай щасливу, хоч жахливу геть.

Тому в садочку тихо в’януть квіти,

І почуття наповнюються вщерть.

Здорожені не в змозі відпочити,

Хоч шлях давно веде в незнаний степ,

Де вже чекають предків заповіти,

І десь за обрієм залишився вертеп.

Час підганяє: трошечки, ще трохи!

Життя дано навряд чи для розваг.

Не зупиняють рух чортополохи

І мрії несподіваний зиґзаґ.

Мить у житті - ніби краплинка в морі.

Але без крапель не буває хвиль.

Закони Всесвіту розумні і суворі.

То радість нам несуть, то щем і біль.