Олександр АНДРУЩЕНКО: Невчасне мито

Поетичним рядком

Наздоганяє вік. І що робити?

День навпростець пройшов. І ось він тут.

Збирає час від нас невчасне мито

Задля непередбачених покут.

Літає вранці птахом дієслово.

То з’явиться, то зникне бозна де.

Нема від нього ні тепла, ані покрова,

Шматочки доль тихесенько краде.

Таке життя. Не вгамувати спраги,

Яка веде без жалю в майбуття,

В зелене поле, де криваві маки

Занурюють минуле в забуття.

Ніби він є, років прозорий простір,

І нібито зникає без порад.

І залишається лише скелястий острів,

А понад ним - і блискавки, і град.

Протистояння простору і часу.

То іспит для людини надважкий.

У Всесвіті народжуються й гаснуть,

І падають вугіллячком зірки.

А з ними все - кохання і ненависть -

Зникають на небесному шляху.

І крок буття, той, що до щастя навіть,

Як зірочка, на миті спалахнув.