Олександр АНДРУЩЕНКО: Сніг бажання

Поетичним рядком

Рясні сніги чекаємо у зиму.

Летять вони до нас з небесної безодні.

Несе нам хмари вітер від Гольфстріму,

Вдягає почуття в хустинки старомодні.

І час завмер. Хоча і мав минути,

Бо серце стукотить у грудях недаремно.

Є враження, хтось в світ підлив отрути,

Зробив це, мабуть, і підступно, і таємно.

Чогось чекає також парк порожній.

Прозорі й чорно-білі віт його узори.

Сльозиночки дощу на гілці кожній.

І тягнуться алей в майбутнє коридори.

Суцільні сутінки - прикмета грудня.

Нечутно стукотять людські серця в тумані,

Де кожна жінка - начебто красуня

Чи в перші дні свого кохання, чи в останні.

І хочеться не розмовляти вголос,

Іти чи за жінками, чи то їм назустріч,

Кружляти без мети, за колом коло,

На сніг бажань чекати. Білий, неминучий.