Олександр АНДРУЩЕНКО: В очікуванні зимової феї

Поетичним рядком

Зимовий час. Терени потойбіччя.
У неживому якось все живе.
Ховає місто в сніг своє обличчя,
і посеред дня.

Все Закуталося, наче у вельвет.
Невдаха птах сидить собі на гілці.
Навколо не знайшов ані зерня.
Щось грає вітер на своїй сопілці

Посеред ночі виглядає начебто казково:
Невдовзі вийде фея всіх бажань,
Перлину подарує випадково
Без вимоги в гріхах своїх зізнань.
 

І піде доля коридором вулиць,
Минаючи узори перехресть,
Щоби надій палітри розгорнулись,
І мрії поз’являлись десь-не-десь.
 

Чекаємо на фею. Це цікаво.
Яка вона? І що нам принесе?
Чи вийде бабця, в зморшках вся, кульгава,
І забере нахабно майже все?
 

Відкрилися терени загадкові.
Щось нам дарує час, а щось краде.
Летять з небес сніжинки білокровні,
І сяє світлий сум в очах людей.