Олександр АНДРУЩЕНКО: Розіп’ятий день

Ракетами день розіп’ятий,

Чорніють хрести на домах.

Порожні в них вікон квадрати,

Застигли балкони торчма.

І стогін, і плач, і прокльони

Лунають над містом старим.

Завмерли на кленах ворони.

І клубляться хмари, як дим.

Навіщо так доля жорстоко

Карає невинних людей?

А зло йде і йде, крок за кроком,

Вбиває старих і дітей.

Злочинці вистрибують з хащі.

Їх руки по лікті в крові.

Вони для життя вже пропащі,

Жорстокість несуть в голові.

Навалу оту зупинити

Йдуть лицарі світлі добра,

Бо боронити від кривди  

Народ свій настала пора.

Вогонь душогубцям пронісся

У відповідь - кара із кар,

Щоб не знайшли навіть місця

Між боєм здичавлених хмар.

Розступляться темряви стіни,

Бог мир допоможе знайти.

Залишаться лише руїни

Від тої страшної біди.