Як подолати опір трампістів щодо військової допомоги України

Свого часу Черчилль казав, що американці завжди ухвалять правильне рішення після того, як перепробують усі інші.

Схоже, таким шляхом пішли в Конгресі США у питанні схвалення допомоги для України.

Сенат вже вийшов на правильну опцію й підтримав допомогу. Проте ситуація з Палатою представників очікувано є набагато складнішою. 

Докладніше про американську передвиборчу "кухню", яка гальмує схвалення допомоги Україні, – у статті директорки Центру "Нова Європа" Альони Гетьманчук Заручники атаки на Байдена: що заважає Україні отримати фінансування від США.

Основним з викликів й надалі залишається те, як в принципі заохотити спікера Конгресу Майка Джонсона, котрий не приховує своєї постійної комунікації (координації?) з Дональдом Трампом, змусити поставити це питання на голосування в принципі.

Для Джонсона це не просто про лояльність ймовірному майбутньому президенту, це й про збереження крісла спікера Палати, про яке ще рік тому маловідомий конгресмен зі специфічного в політичному сенсі штату Луїзіана не міг серйозно навіть і мріяти. 

Формально, нагадаю, Джонсон стверджує, що без вирішення питання американського кордону не буде підтримки захисту й кордонів України.

Однак є підстави сумніватися у правдивості цих аргументів. Нагадаємо, що зовсім нещодавно він намагався винести на голосування якраз окремий пакет допомоги Ізраїлю – без вирішення питань і кордону, і допомоги Україні. 

Певний відсоток ймовірності, що допомога буде проголосована у Палаті, залишається й надалі.

Процедура клопотання (dispatch petition) дозволяє поставити той чи інший законопроєкт на голосування в обхід керівництва Палати представників, але для цього потрібно будуть і голоси окремих республіканців.

Але, будемо сподіватися, що конгресменам не доведеться робити такий крок і розколювати Республіканську партію. 

Прикро у цьому зізнаватись, але ми, на жаль, опинилися у ситуації, коли навіть розділена Республіканська партія є більш вигідною для України, аніж партія, обʼєднана навколо експрезидента Дональда Трампа та його ідей.

Що вся ця історія означає в ширшому передвиборчому контексті й на що варто звернути увагу Україні? 

Виклик, який кинули республіканці – це виклик не Україні, а лідерству президента Джо Байдена.

Усе, що роблять Трамп та його спільники – це насправді системні спроби довести, що Байден неспроможний – ні фізично, ні розумово, ні харизматично – проявити лідерство, притаманне лідеру вільного світу, а все, чого він торкається, перетворюється на хаос і всередині країни, і на міжнародному рівні.

Поки Україна веде боротьбу за своє виживання, Байден і Трамп ведуть боротьбу зовсім іншого гатунку. 

Американцям навряд чи подобається те, аби їхня країна виглядала як посміховисько на міжнародній арені. Недаремно навіть Трамп постійно апелює до того, що через Байдена всі у світі насміхаються зі США.

Україна має максимально скористатися цим фактом і в контексті невигідного для неї, але потенційно прийнятного для Трампа, переговорного врегулювання. Адже ніщо не здатне зробити з Америки більше посміховисько, аніж спроби Білого дому просто пристати на умови Путіна. Про це потрібно говорити вже і гучно.

Пропонований свого часу Рейганом "peace through strength" (мир через силу) досі знаходить підтримку й у трампістського крила партії.

Й надалі наполягаю, що нам потрібен більш потужний голос Тайваню, а також інших країн регіону у Сполучених Штатах, який би підкреслював взаємозвʼязок між тим, як завершиться війна в Україні, і що робитиме далі Китай. Поки що частина Республіканської партії такого звʼязку воліє не бачити чи щиро не бачить. 

Джерело: Європейська правда