Олександр АНДРУЩЕНКО: Підстрелений птах
Все менше залишається надій.
І все частіше пульс важкий тривоги.
Протер судини серця він до дір
Допоки вів з терпінням діалоги.
Не змінюється значення дощів.
Змивають бруд вони з очей і вікон.
І все, що вітер злий напорошив,
Зникає з дум, наче стара помилка.
Попереду і дощ, і град, і сніг,
Снаряди, бомби, кулі, кулі, кулі.
Роки минули. Хто ж до цього звик?
В души гуде і досі мирний вулик.
Твій поцілунок в пам’яті, як сон.
То він сухий, то солодко-вологий.
І серця два, що б’ються в унісон,
І дві тополі срібних край дороги.
Там тільки ти і я. І з нами світ.
І ще немає ні боїв, ні смерті.
Ще можна усміхнутися «Привіт!»
Про нецікаве спогад просто стерти.
І далі йти. А зараз? Ні, не так.
Ми увійшли в часи людських трагедій.
У полі кров зачервоніла, а не мак.
І гине птах, підстрелений на злеті.