Олександр АНДРУЩЕНКО: Палац в небесах

 Сільська дорога біля хати діда.

Ота смерека біля річки край села,

Що проводжала нас, неначе рідна,

Махаючи гілками спроквола. 

І хмари дивної палац в повітрі,

І риса в рисочку - в озерній глибині.

Птахи на дроті - ноти на пюпітрі,

По них співає соловейко навесні. 

Між небом і землею шлях єдиний

Веде до дивних пагорбів і зорь.

Рахуємо години і хвилини -

Летить життя яскравий метеор. 

Вже хата діда далеко-далеко,

І вітер знищів в небесах палац.

Засохла край села стара смерека.

Сміється соловей, як оперний паяц. 

Так відійдемо трохи край дороги,

Там, де ми зараз, майже навмання.

Нахилимо чоло без застороги

Біля старого, як надія, пня. 

Помолимось за все давно забуте,

За те, щоб далі гірше не було,

Щоб голос наш на небі було чутно,

І шлях наш оминав біду і зло. 

І щоб з'явився знов палац небесний,

А в ньому янголів чудовий сонм,

Який співає про життєві весни,

Про шлях до мрій, казковий, наче сон.