Олександр АНДРУЩЕНКО: Нерв останнього променя

Поетичним рядком

Запав на вікна в надвечір’ї смерк.

А душу трохи сум пригрів в обіймах.

Останній промінь простягнувсь, як нерв.

По ньому біль тече так невловимо.

І звик до болю серцем, і не звик.

Або лише збираєшся звикати.

Знов стримуєш у собі зайвий скрик,

Народжуючи  болю дублікати.

А вітер юну хмару розіп’яв.

Сочиться кров з долонь прозоро-білих.

Вповзає в очі темряви змія.

І серце б'ється в грудях занімілих.

Ти знаєш: прийде ранок хоч колись,

В надвечір  сум перетерпіти треба.

І посміхнеться знову неба вись,

Веселі співи прозвучать дотепно.