Олександр АНДРУЩЕНКО: Актор і публіка
Поетичним рядком
Чи я живу? Чи тільки граю п’єсу,
Кимось народжені повторюю слова?
Від них хміліє трохи голова.
А в публіки немає інтересу.
Окремо зал. І сцена теж окремо.
Єднання зникло в думах, почуттях.
Не вбитий у стосунки жодний цвях.
І намагатись щось зробити вже даремно.
До рампи знов іду без репетицій.
Скажу, що думаю, хай буде слів повтор.
Щосили вигукну: «Так, я для вас актор.
Такий, як є. Смішний, багатолиций».
У відповідь - ні оплеску, ні звуку,
Бо вочевидь не граю всім знайому роль.
Над глядачами зовсім втратився контроль.
Пора вдягати Гамлета перуку,
«To be or not to be?» - волати знову.
І хай то прозвучить у мільйонний раз,
Промовлю я одну із найгучніших фраз,
Як всіх відомих пристрастей основу.
І оплески почую, крики: «Браво!»,
В яких очікувань людей горить екстаз.
На сцені бо таке актору на гаразд,
І має він на це талант і право.